Щодо самовизначення народів/націй
Право нації на самовизначення є принципом міжнародного права, який визначений у Статуті Організації Об’єднаних Націй 1945 року (далі – Статут ООН) та низці інших міжнародних актів. При цьому в міжнародних актах термін „народ“, „нація“ у контексті права на самовизначення застосовуються як тотожні.
Відповідно до міжнародного права право нації на самовизначення включає у себе право нації на природні багатства та ресурси.
Самовизначення — принцип, згідно з яким кожна спільнота має невід’ємне право на вільне облаштування свого громадського і політичного життя і сама визначає форму свого правління.
Право на самовизначення належить народу/нації.
Право націй на самовизначення формально вперше було закріплене в Конституції Пилипа Орлика 1710 року на теренах української національної спільноти «вільний козацький народ» https://static.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html.
Право народів на самовизначення вже впродовж майже двох сторічь є одним з фундаментальних принципів не тільки міжнародного права, а й політичної практики Новітнього часу. Після прийняття Статуту ООН цей принцип з виключно політичного перетворився на принцип позитивного міжнародного права.
Право народів на самовизначення набуло подальшого розвитку в:
- Статут Організації Об’єднаних Націй (Ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Статуту Організації Об’єднаних Націй» від 22 серпня 1945 р. (опублікований за посиланням: https://tsdavo.gov.ua/gmedia/1-1-16-33-002-jpg/));
- Загальна декларація прав людини (Прийнята резолюцією 217 А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року);
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73 (офіційний сайт Верховної Ради України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_042#Text));
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (Ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.1973 р. (офіційний сайт Верховної Ради України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text));
- Декларації про принципи міжнародного права (Прийнята резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24 жовтня 1970 року (офіційний сайт Верховної Ради України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_569#Text));
- Декларація про надання незалежності колоніальним країнам та народам (Прийнято резолюцією 1514 (XV) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1960 року https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/colonial.shtml);
- Віденська декларація та Програма дій (Прийнята на Всесвітній конференції з прав людини, Відень, 25 червня 1993 року);
- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (Прийнято резолюцією 2106 (XX) Генеральної Асамблеї від 21 грудня 1965 року);
- Декларація про право на розвиток (Прийнято резолюцією 41/128 Генеральної Асамблеї від 4 грудня 1986 року);
- Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік (n0001400-77);
- Резолюція 1314 (ХІІІ) Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй «Рекомендації стосовно міжнародної поваги до права народів та націй на самовизначення» від 12 грудня 1958 року;
- Резолюція 1803 (XVII) Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй «Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами» від 14 грудня 1962 року;
- «Загальний коментарі № 12: Стаття 1 (Право на самовизначення)», прийнятому на двадцять першій сесії Комітету з прав людини ООН 13 березня 1984 року;
- Та інші.
Згідно яких, коротко тезами:
- дотримання принципу рівноправності та самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру;
- створення умов стабільності та благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності та самовизначення народів;
- Всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні чинити один одного в дусі братства;
- не повинно проводитися жодної різниці на основі політичного, правового чи міжнародного статусу країни чи території, до якої людина належить, незалежно від того, чи ця територія є незалежною, підопічною, несамоврядною або якось інакше обмеженою у своєму суверенітеті;
- Усі люди мають право на рівний захист від будь-якої дискримінації, і від будь-якого підбурювання до такої дискримінації;
- Кожна людина має право володіти майном як одноосібно, і спільно з іншими;
- Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримки його гідності та для вільного розвитку її особистості прав в економічній, соціальній та культурній галузях через посередництво національних зусиль та міжнародного співробітництва та відповідно до структури та ресурсів кожної держави;
- Кожна людина має право на соціальний та міжнародний порядок, за якого права та свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені;
- Всі народи мають право на самовизначення;
- Всі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов’язань, що випливають з міжнародного економічного співробітництва, основаного на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права.
- Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування;
- Всі держави, … повинні, відповідно до положень Статуту Організації Об’єднаних Націй, заохочувати здійснення права на самовизначення і поважати це право;
- принцип рівноправності та самовизначення народів є істотним внеском у сучасне міжнародне право;
- Кожна держава має утримуватися від будь-яких насильницьких дій, які позбавляють народи, про які йдеться у викладі принципу рівноправності та самовизначення, їх права на самовизначення, свободу та незалежність;
- усі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус та здійснювати свій економічний, соціальний та культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати це право відповідно до положень Статуту;
- Створення суверенної та незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави чи об’єднання з нею, чи встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є формами здійснення цим народом права на самовизначення;
- Кожна держава має утримуватися від будь-яких насильницьких дій, які позбавляють народи, про які йдеться вище, у викладі цього принципу, їх права на самовизначення, свободу та незалежність. У своїх заходах проти таких насильницьких дій та в чиненні їм опору ці народи, в порядку здійснення свого права на самовизначення, мають право добиватися підтримки та отримувати її відповідно до цілей та принципів Статуту;
- Ніщо в наведених вище пунктах не повинно тлумачитися як санкціонуюче або заохочувальне будь-які дії, які вели б до розчленування або до часткового або повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, які дотримуються у своїх діях принципу рівноправності та самовизначення народів;
- Кожна держава повинна утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове чи повне порушення національної єдності та територіальної цілісності будь-якої іншої держави чи країни;
- Генеральна Асамблея, усвідомлюючинеобхідність створення умов стійкості та добробуту та мирних та дружніх відносин, на основі поваги принципів рівноправності та самовизначення всіх народів та загальної поваги та дотримання прав людини та основних свобод;
- всі народи мають невід’ємне право на повну свободу, здійснення свого суверенітету та цілісність їхньої національної території;
- всі народи мають право самовизначення; в силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус та здійснюють свій економічний, соціальний та культурний розвиток;
- будь-які воєнні дії чи репресивні заходи будь-якого характеру, спрямовані проти залежних народів, повинні бути припинені, щоб надати їм можливість здійснити в умовах миру та свободи своє право на повну незалежність; а цілісність їх національних територій має поважатися;
- повинні бути негайно вжиті заходи для передачі всієї влади народам цих територій, відповідно до вільно вираженої ними волі та бажання, без будь-яких умов або застережень;
- будь-яка спроба, спрямована на те, щоб частково чи повністю зруйнувати національну єдність та територіальну цілісність країни, несумісна з цілями та принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй;
- всі держави повинні суворо та сумлінно дотримуватись положень Статуту Організації Об’єднаних Націй, Загальної декларації прав людини та цієї Декларації на основі рівності, невтручання у внутрішні справи всіх держав, поваги до суверенних прав усіх народів та територіальної цілісності їх держав;
- Права людини та основні свободи є правами, даними з народження кожної людини; їх захист і заохочення є найпершим обов’язком урядів;
- Всесвітня конференція з прав людини визнає право народів вживати будь-яких законних дій відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй для здійснення свого невід’ємного права на самовизначення. Всесвітня конференція з прав людини вважає відмову у праві на самовизначення порушенням прав людини та наголошує на важливості ефективного здійснення цього права;
- Право людини на розвиток передбачає також здійснення повною мірою права народів на самовизначення, яке включає відповідно до положень обох Міжнародних пактів про права людини здійснення їхнього невід’ємного права на повний суверенітет над усіма своїми природними багатствами та ресурсами;
- Держави повинні вживати рішучих заходів, спрямованих на ліквідацію масових та грубих порушень прав людини народів та осіб, які зачіпаються такими ситуаціями, які є результатом апартеїду, всіх форм расизму та расової дискримінації, колоніалізму, іноземного панування та окупації, агресії, іноземного втручання та загроз національному суверен, національної єдності та територіальної цілісності, загрози війни та відмови визнати основне право народів на самовизначення;
- Держави повинні вживати на національному рівні всіх необхідних заходів для здійснення права на розвиток і забезпечити, зокрема, рівність можливостей для всіх у тому, що стосується доступу до основних ресурсів, освіти, охорони здоров’я, харчування, житла, зайнятості та справедливого розподілу доходів;
- право народів і націй на самовизначення включає «невід’ємний суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами”;
- право народів і націй на невід’ємний суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами має здійснюватися в інтересах їх національного розвитку та добробуту населення відповідних держав;
- порушення права народів і націй на суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами суперечить духу і принципам Статуту ООН і перешкоджає розвитку міжнародного співробітництва та підтримання миру;
- угоди про іноземні інвестиції, вільно укладені суверенними державами або між суверенними державами, повинні сумлінно дотримуватися; держави і міжнародні організації повинні суворо і сумлінно дотримуватися суверенітету народів і націй над їх природними багатствами і ресурсами відповідно до Статуту ООН та принципів, викладених в цій резолюції;
- право на самовизначення має виняткове значення, оскільки його реалізація є важливою умовою ефективного забезпечення та гарантування індивідуальних прав людини, їх поширення та зміцнення.
Таким чином, право нації/народу на самовизначення включає в себе невід’ємне право нації/народу мати у своєму розпорядженні природні багатства і ресурси, яких вони не можуть бути позбавлені.