Заява про злочини посадових осіб, Парламенту України – голів Верховної Ради України проти представників українського народу/нації (поневолення, злочин апартеїду, злочин геноциду, злочини проти людяності)

Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями:

Потерпілі / жертви:                               Прийняття заяви службовою/посадовою особою (Адресат):

1. ________________________________________________, день народження « ___ » ______________ _______ року, місце народження ___________________________________ ___________________________________________________ , національність ________________, поштова адреса ________ ____________________________________________________ ____________________________________________________   2. ________________________________________________, день народження « ___ » ______________ _______ року, місце народження ___________________________________ ___________________________________________________ , національність ________________, поштова адреса ________ ____________________________________________________ ____________________________________________________   Організація _________________________________________ Посада _____________________________________________ ПІБ посадової особи (Слідчий/прокурор) ­­­­_________________ ____________________________________________________ Службове посвідчення №:_____________________________ дата: ___ . ___ . 20____ р., час: ____ год. ____ хв.                               Підпис слідчого/прокурора:____________________

«___» ___________ 2024 р.                                                                                      м. Вінниця

Заява про злочини

посадових осіб, Парламенту України – голів Верховної Ради України проти представників українського народу/нації, ____________________________________________________________ __________________________ (Ім’я, по Батькові, Прізвище) та ______________________________ _________________________________________ (Ім’я, по Батькові, Прізвище), які караються за міжнародним правом; Злочини проти людства пункт 3 розділ VI «поневолення» Нюрнберзький принцип, стаття І пункт (1)  апартеїд є злочином проти людства такі нелюдські акти, які є наслідком політики та практики апартеїду і подібної до неї політики та практики расової сегрегації та дискримінації, які визначені у статті II цієї Конвенції, стаття II пункт (b) умисне створення для групи (українського Народу/нації) таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення, стаття ІІ пункт (с), будь-які заходи законодавчого характеру розраховані на те, щоб перешкодити участі групи (українського Народу/нації) у політичному, соціальному, економічному та культурному житті країни, та умисне створення умов, що перешкоджають повному розвитку такої групи, зокрема шляхом позбавлення основних прав людини і свобод, включаючи право залишати свою країну, право на громадянство, право на свободу переконань та вільне вираження їх, стаття ІІ пункт (d) будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані на експропріацію земельної власності, що належить групі (українського Народу/нації), дії подібні політики апартеїду передбачено Міжнародною конвенцією про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 3068 (XXVIII) від 30 листопада 1973 року ратифіковано 15.10.1975 р. (285-ІХ),  також стаття 5 пункту (а) (b), злочин геноциду та злочини проти людяності,  статуту міжнародного кримінального суду статті 6 пункт (c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення, статті 7 частина (2) пункт (h) «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні за своїм характером до тих, що зазначені в пункті 1, які вчиняються в контексті інституціолізованого режиму систематичного гноблення і домінування однієї расової групи над будь-якою іншою расовою групою або групами та які вчиняються з метою збереження такого режиму, статті 7 частина (1) пункт (k) інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю. Римський статут міжнародного кримінального суду (995_588) ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього» (3909-IX) від 21.08.2024 р., яка в розумінні статті 9 Конституції України (254к/96-ВР) є частиною національного законодавства України.

Згідно  статті 30 пункт (1)  Римського  статут міжнародного кримінального суду (995_588) Суб’єктивна сторона,  Якщо не передбачено інше, особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню за злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, лише в тому випадку, якщо за ознаками складу злочину він учинений умисно та свідомо.

Відповідно статті 27 пункт (1) Римського  статут міжнародного кримінального суду (995_588) Неприпустимість посилання на посадове становище, Цей Статут застосовується однаково до всіх осіб без будь-якого розрізнення на основі посадового становища. Зокрема, посадове становище глави держави або уряду, члена уряду або парламенту, обраного представника чи державної посадової особи в жодному разі не звільняє особу від кримінальної відповідальності згідно із цим Статутом та не є, саме по собі, підставою для пом’якшення покарання.

<…> положення Статуту, які забороняють злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії, розглядаються нині як звичаєва норма міжнародного права, що неодноразово підтверджували міжнародні судові органи. Отже, їх характер як злочинних згідно зі статтею 18 Конституції України не залежить від приєднання України до Статуту та набуття ним чинності. (абзац дев’ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивована частина Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року N 3-в/2001) (v003v710-01)

Свідоцтво про народження потерпілого серії ______ № ____________, ___________________ ___________________________________________________ (Ім’я, по Батькові, «дівоче Прізвище» Прізвище потерпілого/жертви), день народження « ___ » ______________ _______ року, місце народження держава ___________________, ________________ область, _____________________ район, село/селище/місто ___________________, складено актовий запис № _____ серія ________ № __________ від ____ ______________ _______ року (згідно свідоцтва про народження), національність ______________. (Додаток 1)

Свідоцтво про народження потерпілого серії ______ № ____________, __________________ ___________________________________________________ (Ім’я, по Батькові, «дівоче Прізвище» Прізвище потерпілого/жертви), день народження « ___ » ______________ _______ року, місце народження держава ___________________, ________________ область, _____________________ район, село/селище/місто ___________________, складено актовий запис № _____ серія ________ № __________ від ____ ______________ _______ року (згідно свідоцтва про народження), національність ______________. (Додаток 2)

 

Розділ 1 Щодо волевиявлення/самовизначення українського народу/нації та утворення самостійної української держави – України.

1.0 Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. № 1427–ХІІ було проголошено незалежність України. (Додаток 3)

Постанова Верховної Ради Української РСР від 11 жовтня 1991 р. № 1660–ХІІ Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України (Додаток 4)

ЗВЕРНЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ДО НАРОДУ (1660–ХІІ)

Шановні співвітчизники! Акт незалежності – це продовження і реальна дія Декларації про державний суверенітет України (55-12), логічний підсумок всього суспільного розвитку останніх років, розуміння необхідності й невідкладності кардинальних змін у нашому житті. (абзац четвертий, Додаток 5),

Акт проголошення незалежності України (1427-XII) (Додаток 6)

Відомості про результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. (Додаток 7)

Протокол центральної комісії по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму (про результати всеукраїнського референдуму) (Додаток 8)

Центральна виборча комісія, Постанова від 4 грудня 1991 р. №60, АКТ проголошення незалежності України вважати підтвердженим. (Додаток 9)

1.1 Перший крок на шляху до незалежності України стала Декларація про державний суверенітет України (55-12), ухвалена 16 липня 1990 року.

1.2 <…> Право саме української нації на самовизначення є основою Акта проголошення незалежності України, що його ухвалила 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР (далі – Акт), яка діяла “виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН” (абзац третій преамбули Акта). Юридичним фактом, який остаточно й безповоротно затвердив Акт “створення самостійної української держави” (перше речення резолютивної частини Акта), стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі. (абзац другий, другого речення, підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021) (v001p710-21)

1.3 Звернення Верховної Ради України до народу від 11.10.1991 р. (1660–ХІІ) (абзац четвертий, Додатку 5)

Акт незалежності – це продовження і реальна дія Декларації про державний суверенітет України (55-12), логічний підсумок всього суспільного розвитку останніх років, розуміння необхідності й невідкладності кардинальних змін у нашому житті.

Ми маємо величезний економічний і ресурсний потенціал, підтримку в світі, наш народ працьовитий і мудрий, а тому ми переконані в правильності обраного шляху. Ми віримо, що тільки незалежна Україна може забезпечити своєму народові, до якого належать не лише українці, а й росіяни, болгари, угорці, євреї, білоруси, молдавани, кримські татари, поляки, вірмени, румуни, гагаузи, греки, всі національні групи нашої землі, високий добробут і вільне життя.

Незалежність України – невід’ємне право народу, передбачене
Статутом ООН (995_010) (далі – звернення).

1.4 <…> «Воля народу» – наголошується в Загальній декларації прав людини (995_015), – повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування” (частина третя статті 21). (абзац перший, підпункту 4.2 пункту 4 мотивованої частини)

За Основним Законом України (254к/96-ВР) народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69) (далі-текст) (абзац другий, підпункту 4.2 пункту 4 мотивованої частини)

Здійснення народного волевиявлення у зазначених формах безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів). (далі текст) (абзац третій, підпункту 4.2 пункту 4 мотивованої частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005) (v006p710-05)

1.5 Декларація про Державний суверенітет України (55-12) (Додаток 10)

Розділ I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР/України як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.

Розділ II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР/України

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР/України, Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

Розділ VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ

Українська РСР/України самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР/України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Розділ X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Декларація є основою для нової Конституції, законів України (далі – Декларація).

 

Розділ 2 щодо Державного Гербу самостійної української держави – України.

 2.0 Згідно зазначеного на офіційному сайті ООН “24 серпня 1991 року Українська Радянська Соціалістична Республіка змінила свою назву на Україну.” (https://www.un.org/ru/about-us/member-states/ukraine) (Додаток 11)

Законом України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 17 вересня 1991 р. (1554-ХІІ), Внесені до Конституції (Основного Закону) Української РСР (888-09), зміни і доповнення: Частина 16. У назві і тексті Конституції (888-09) слова “Українська Радянська Соціалістична Республіка” та «Українська РСР” замінити словом «Україна».

2.1 Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 року (888-09) втратив чинність на підставі Закону України (254/96-ВР) від 28.06.1996 р. «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» Конституції України 1996 р. (254к/96-ВР).

2.2 <…> В Конституції України (254к/96-ВР) відсутнє положення щодо визнання після її прийняття такими, що втратили чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями й Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (1к/95-ВР) від 8 червня 1995 року. Відповідні положення містяться у статтях 2 та З Закону України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» (254/96-ВР). Проте набуття чинності Конституцією України не можна пов’язувати з прийняттям цього Закону. (абзац четвертий пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року N 4-зп) (v004p710-97)

2.3 В Конституції України (Основний Закон) України від 1978 р. (888-09) ст. 166 були передбачені Державні символи, в новій Конституції України від 1996 р. (254к/96-ВР) також у статті 20 передбачені Державні символи України.

 2.4 Адже, Законом України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України» від 14.02.1992 року (2113-XII) були внесенні зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) України 1978 р. (888-09): ст. 166 Символи України як незалежної держави є її Державний герб, Державний прапор та Державний гімн. (далі -закон). Постановою Верховної Ради України «Про Державний герб України» від 19 лютого 1992 року (2137-XII) був Затверджений тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України (далі – постанова), (Додаток 12), Конституція (Основний Закон) України (888-09) втратила чинність на підставі Закону (254/96-ВР) від 28.06.1996 р.

2.5 Згідно ст. 20 Конституції України 1996 р. (254к/96-ВР): Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. (Державний Герб України три слова з великої літери).

2.6 <…> Державні символи України нерозривно пов’язані за своїм змістом з її державним суверенітетом. (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 січня 2003 року N 1-рп/2003) (v001p710-03).

<…> Державні символи є підтвердженням факту існування держави, її суверенітету та спрямовані на зміцнення її авторитету, зокрема під час проведення урочистих заходів та офіційних церемоній. Держава встановлює порядок використання державних символів та належну систему їх правового захисту, за яких забезпечується повага та гідне ставлення до державних символів. (речення друге, третє абзацу першого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року N 6-рп/2011) (v006p710-11).

2.7 У частині першій статті 20 Конституції України (254к/96-ВР) визначено перелік державних символів України. Ними є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (частини друга, третя, четверта, п’ята статті 20 Конституції України) (254к/96-ВР).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України встановлюється порядок використання і захисту державних символів. Шанування державних символів України є обов’язком усіх її громадян (частина перша статті 65 Основного Закону України) (254к/96-ВР)

2.8 Також у підготовленому коментарі в популярній формі роз’яснюється зміст статей нової Конституції України. Коментар розрахований на працівників органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), науковців, юристів, студентів, учнівську молодь, а також на широке коло читачів. Коментар до Конституції України / авт. В.Б. Авер’янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін.; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 1996. – 376 с.

Коментар до статті 20 Конституції України (254к/96-ВР) Цією статтею конституційно закріплені державні символи України, які є засобами ідентифікації суверенної держави суб’єкта влади в системі внутрішніх і міжнародних правових відносин. Державні символи являються собою сукупність конституційно закріплених знакових, образних чи музикальних виразів, що юридично уособлюють державу.

Державні символи закріплюють її конституційно – правові та міжнародно – правові відносини, її устрій, політичний режим і, суверенітет (далі – науковий коментар).

2.9 Постановою Верховної Ради України від 25.08.2020 р. (824-IX) «Про оголошення конкурсу на кращий ескіз великого Державного Герба України», якою Кабінету Міністрів України доручено провести конкурс на кращий ескіз великого Державного Герба України. (Офіційна сторінка Верховної Ради України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/824-20#Text)

2.10 Отже, станом на сьогоднішній день не існує закону, яким встановлено Державний Герб України.

Постанова «Про Державний герб України» від 19.02.1992 р. (2137-XII), навіть за змістом є нісенітницею оскільки зміст її пунктів не узгоджується між собою і їх неможливо виконати. Зокрема, пунктом першим Постанови від 19.02.1992 р. (2137-XII), затверджено малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. (визначення малий Державний Герб України – відсутнє) (Додаток 12)

Згідно пункту другого Постанови від 19.02.1992 р. (2137-XII) встановлюється обов’язковість використання органами державної влади і державного управління саме Державного герба України, якого не існує оскільки у пункті першому Постанови від 19.02.1992 р. (2137-XII) визначено малий герб України, затверджено тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України.

Ніякого зв’язку між цими пунктами не існує оскільки Постановою від 19.02.1992 р. (2137-XII) не встановлено, що малий герб України є Державним гербом України. (Офіційна сторінка Верховної Ради України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2137-12#Text).

2.11 ПОСТАНОВА Президії Верховної Ради України (2323-XII) від 11.05.1992 р. «Про гербові печатки Верховної Ради України, її органів і структурних підрозділів апарату» (документ – поточна редакція). Встановити, що: гербовою печаткою Верховної Ради України скріплюються акти Верховної Ради України, витяги з протоколів її засідань, грамоти про ратифікацію міжнародних угод, конвенцій, посвідчення народних депутатів України, Голови Верховної Ради, Першого заступника та заступника Голови Верховної Ради України, членів Президії Верховної Ради України, службових осіб, які призначаються Верховною Радою України; (Додаток 13)

2.12 <…> Таким чином, під терміном “акти”, який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо. (абзац шостий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 жовтня 2003 року № 16-рп/2003) (v016p710-03)

2.13 В свою чергу, У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 19.12.1996 р. № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» зазначено наступне: З метою підвищення авторитету всіх інститутів державної влади, належного оформлення офіційних документів особливої державної ваги п о с т а н о в л я ю:

1. Заснувати Велику Державну Печатку України як символ державного суверенітету України.
2. Установити, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи:

Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента України, міжнародних договорів України; Голови Верховної Ради України на оригіналах рішень Верховної Ради України щодо міжнародних договорів України; Голови Конституційного Суду України на оригіналах рішень Конституційного Суду України щодо відповідності законів та інших актів законодавства України Конституції (254к/96-ВР), іншим законам України, міжнародним договорам України; осіб, уповноважених у встановленому порядку на підписання від імені України міжнародних договорів України, що набирають чинності з моменту їх підписання.

3. Установити, що Велика Державна Печатка України виготовляється у двох примірниках, один з яких є еталонним. Велика Державна Печатка України зберігається у Хранителя Великої Державної Печатки України і використовується ним відповідно до статті 2 цього Указу. Еталонний примірник Великої Державної Печатки України для скріплення підписів не використовується.

Опис, зразок Великої Державної Печатки України та Положення про Велику Державну Печатку України затверджує Президент України.

4. Установити, що Хранителем Великої Державної Печатки України є особа, яку призначає Президент України.
5. Кабінету Міністрів України внести на розгляд у місячний строк пропозиції щодо опису, зразка Великої Державної Печатки України та подати проект Положення про Велику Державну Печатку України. (Офіційна сторінка Верховної Ради https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1230/ 96#Text) (Додаток 14)

2.14 Крім того, пунктом 2 Указу Президента України від 27 червня 1996 року № 468/96 «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» (документ – поточна редакція) визначено установити, що до Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерстві юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України. {Абзац перший статті 2 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 70/99 (70/99) від 27.01.99}

Згідно пункту 5 даного указу встановлено: «З метою забезпечення ведення Державного реєстру Міністерство юстиції України одержує повні офіційні тексти актів з усіма додатками, прийняті Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України».

2.15 У К А З  ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 19.12.1996 р. № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» зареєстрований в Міністерстві Юстиції України номер Реєстру 12/1997 від 13.01.1997 р. (Додаток 15)

2.16 Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (документ – поточна редакція) постановлено: «Установити, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є; “Офіційний вісник України”; Газета “Урядовий кур’єр”»

2.17 Опублікування У К А З У ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 19.12.1996 р. № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» в газеті Урядовий кур’єр, 24.12.1996 р., № 242 (Додаток 16)

2.18 У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29 листопада 1999 року установлено, що офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.

Даним УКАЗОМ затверджено ПОЛОЖЕННЯ про офіційні символи глави держави, пунктом 9 якого постановлено, що Гербова печатка Президента України використовується для засвідчення підпису Президента України на грамотах, посвідченнях до президентських відзнак та почесних звань України, а також на посланнях Президента главам інших держав. Зверніть увагу, що Про Закони України мова не йдеться. (Додаток 17)

2.19 У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29 листопада 1999 р. Реєстр в Міністерстві Юстиції України 12910/1999 від 01.12.1999 р. (Додаток 18)

Опублікування У К А З У ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29 листопада 1999 р. в газеті Урядовий кур’єр, 01.12.99, № 225 (Додаток 19)

2.20 Згідно Конституції України (254к/96-ВР) абзац 3 Пункт 31 частини першої статті 106 Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

2.21 Отже, чорним по білому вказано, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи: Президента України «на оригіналах текстів законів України», указів Президента України,… (далі – Указ Президента України від 19.12.1996 р. № 1230/96), Також гербовою печаткою Верховної Ради України скріплюються акти Верховної Ради України, <…> Голови Верховної Ради (далі – ПОСТАНОВА Президії Верховної Ради України № 2323-XII від 11.05.1992 р.)

2.22 24 квітня 2021 р. нами, громадянами був надісланий колективний запит до Верховної Ради України, Вих. № 153 з вимогою, надати належним чином засвідчені копії (титульної, першої та останніх сторінок з підписом голови ВРУ та Президента) наступних нормативно правових актів. (далі – запит) (Додаток 20)

2.23 Згідно листа Апарату Верховної Ради України № 18/07-837 від 5 травня 2021 р. були отримані копії першої та останніх сторінок нормативно – правових актів згідно переліку запиту, пунктів 1.8, 1.10, 1.12, 1.16, 1.19, 1.21.

З метою опрацювання в частині підпункту 2.1, 2.2 пункту 2 запити надіслані належному розпоряднику інформації – до Офісу Президента України.

Для розгляду в частині підпунктів 1.1-1.7, 1.9, 1.11, 1.13-1.15, 1.17-1.18, 1.20, 1.22-1.23 пункту 1 та підпунктів 2.3-2.7 пункту 2 нашого запиту надіслано належному розпоряднику інформації – до Державної архівної служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архівної справи і діловодства (далі – відповідь Апарата ВРУ) (Додаток 21)

2.24 Копії першої та останніх сторінок нормативно – правових актів згідно переліку: пунктів 1.8, 1.12, 1.19 надіслані листом Апарата Верховної Ради України № 18/07-837 від 5 травня 2021 р.

Закон України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»;

Закон України від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII «Про виконавче провадження»;

Закон України від 27 лютого 2014 р. № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України»; (Додаток 22)

 

2.25 Отже, на підставі викладених вище неспростовних історично-юридичних фактів встановлено відсутність Великої Державної Печатки України, «на оригіналах текстів законів України», що скріплюють підписи Президента України згідно Указу Президента України від 19.12.1996 р. № 1230/96, Також відсутність гербової печатки Верховної Ради України, скріплюють акти Верховної Ради України, <…> Голови Верховної Ради (далі – ПОСТАНОВА Президії Верховної Ради України від 11.05.1992 р. № 2323-XII)

2.25^-1 Також отримали архівні фотокопії з оригіналів Законів України: Про місцеве самоврядування в Україні (280/97-ВР) від 21 травня 1997 р., (Додаток 23), Кримінальний кодекс України (2341-ІІІ) від 5 квітня 2001 р., (Додаток 24), Цивільний кодекс України (435-ІV) від 16 січня 2003 р., (Додаток 25), Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (755-IV) від 15 травня 2003 р. (Додаток 26), на оригіналах текстів вище згаданих законів України,  відсутня Велика Державна Печатка України, якою скріплюються підписи Президента України згідно Указу Президента України від 19.12.1996 р. № 1230/96. Також відсутня гербова печатка Верховної Ради України, якою скріплюються підпис на актах Верховної Ради України, <…> Голови Верховної Ради (далі – ПОСТАНОВА Президії Верховної Ради України від 11.05.1992 р. (2323-XII).

2.26 «Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. ПОСТАНОВА Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду  від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18)

2.27 Таким чином, можна зробити висновок, що так звані «Закони України» які легітимізуються під виглядом законів є авторськими творами, не мають конституційного підґрунтя, не являються законами по суті, не являються обов`язковими для виконання народом, є офертами від суб`єкта, що надає послуги з державного управління. Ці «нормативні акти» мають статус таких, що застосовуються, а не являються легальним діючим законодавством сукупність ознак.

Історично печатка встановлювала автентичність документа. Велика Державна Печатка нації чи держави використовується для засвідчення автентичності документів високої важливості, підтвердження письмового матеріалу, коли на документі з’являються разом і печатка, і підпис, печатка засвідчує автентичність підпису, наприклад Президента або Голови Верховної Ради.

2.28 Конституція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов’язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило, спираються на конституцію. Конституція визначає принципи, на яких ґрунтується держава та порядок, за яким і хто має право ухвалювати закони.

2.29 Згідно Постанови Верховної Ради України «Про Державний герб України» від 19.02.1992 р. (2137-XII) був Затверджений тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України (далі – постанова). (Додаток 5)

– В постанові чітко зазначено що «Затверджений тризуб як малий герб України» мова не йде про «Державний Герб України». В другому реченні даної Постанови, мова йде, що вважаючи головним елементом великого гербу України.

– В другому пункті цієї Постанови, не йде річ про малий герб України або головний елемент великого гербу України, а мова йде саме про Державний герб України.

– Відповідно Конституції України 1996 р. (254к/96-ВР) частини третьої статті 20 передбачено Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

2.30 Не передбачено Конституцією України 1996 р. (254к/96-ВР) використання головного елемента великого герба України, а виключно Державний Герб України, що встановлюється законом з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького.

2.31 <…> Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом конституційного поняття “конституційний лад“. Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові (частина третя статті 5 Конституції України). Положення статті 10 Конституції України, як і інших статей розділу I “Загальні засади”, можуть бути змінені тільки у порядку, передбаченому її статтею 156, шляхом прийняття закону, який затверджується всеукраїнським референдумом. (абзац третій, другого речення, пункту 3 мотивованої частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99) (v010p710-99)

2.32 <…> Поряд із Державним Прапором України, Державним Гербом України та Державним Гімном України українська мова є невіддільним атрибутом Української держави. Тому будь-які прояви зневаги до державної мови слід розцінювати як такі, що ганьблять саму державу, а отже, є недопустимими. Публічний глум над українською мовою або її умисна дискредитація є зазіханням на конституційний лад України, образою національної гідності її громадян, що має бути переслідуваним за законом. (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частина Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021) (v001p710-21)

2.33 <…> Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, реалізуючи свої повноваження, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). (друге речення, абзац перший пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 лютого 2000 року № 2-рп/2000) (v002p710-00)

2.34 <…> Державні символи є підтвердженням факту існування держави, її суверенітету. (підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частина Рішення Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року N 6-рп/2011) (v006p710-11)

2.35 Відсутність закону про  Державний Герб України, відповідно до статті 20 Конституції України 1996 р. (254к/96-ВР) умисна дискредитація української нації, є зазіханням на суспільний конституційний лад України. Державні символи України, є засобами ідентифікації суверенної держави і суб’єкта влади в системі внутрішніх і міжнародних правових відносин. Державні символи являються собою сукупність конституційно закріплених знакових, образних чи музикальних виразів, що юридично уособлюють державу.

Воля народу на всеукраїнському референдумі, створити самостійну українську державу – України, має вищу юридичну силу,  не виконання волі  народу є ніщо інакше як  Злочини проти людства пункт 3 розділ VI «поневолення» Нюрнберзький принцип.

 

Розділ 3  Щодо органу місцевого самоврядування.

3.0 Відповідно до ст. 7 Конституції України (254к/96-ВР) В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Відповідно до ст.140 Конституції України (254к/96-ВР)  Місцеве самоврядування є правом територіальної громади. Відповідно до ст.143 Конституції України (254к/96-ВР) територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Отже, утворити орган місцевого самоврядування може виключно територіальна громада.

3.1 Відповідно до ч.3 ст.140 Конституції України (254к/96-ВР) місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

3.2 Однак, у порядку встановленому законом територіальні громади з районним поділом у ___________________________________________________________________________________ (назва населеного пункту, району, області) ніколи не приймали жодних рішень про утворення юридичної особи (код ЄДРПОУ: _____________ («місцевої ради»)) з назвою «__________________ ____________________________________________________» (повна назва «місцевої ради») та не затверджували статут територіальної громади, жодного документа або відомостей про існування таких рішень не існує.

3.3 Окрім цього відповідно до пункту 12 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування. Копія сторінки архівного номеру газети «Голос України» №102 (1602) від 12 червня 1997 р. (Додаток 27), що також вказано на офіційному сайті Верховної Ради України (Офіційний сайт Верховної Ради України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/280/97-%D0%B2%D1%80). Таким чином Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» набув чинності тільки 12.06.1997 р.

Отже Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» навіть імовірно не міг бути ні підставою, ні розпорядчим документом для особи з назвою «________________________________ ________________________________________________________» (повна назва «місцевої ради») (код ЄДРПОУ: _____________ («місцевої ради»)) оскільки станом на день її нібито реєстрації 21.05.1997 р. він взагалі не мав статусу чинного правового акту.

3.4 Відповідно до ст.124 Конституції (Основного Закону) України 1978 року (888-09) Місцеві Ради народних депутатів, входили до єдиної системи представницьких органів державної влади, що визначило як їх функції, так і статус депутатів таких рад.

За чинною Конституцією України (254к/96-ВР) політико-правову природу місцевих рад (органи місцевого самоврядування) принципово змінено: вони не є органами державної влади, а є представницькими органами місцевого самоврядування, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

3.5 Відповідно до статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З цього конституційного положення у системному взаємозв’язку з положеннями статті 6 Конституції України (254к/96-ВР) про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, випливає, що органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а місцеве самоврядування слід розглядати як форму здійснення народом влади, яка визнається і гарантується в Україні (стаття 7 Конституції України (254к/96-ВР).

3.6 Згідно ст.7 Конституції України (254к/96-ВР) в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

3.7 Адже згідно ч.1 ст.140 Конституції України (254к/96-ВР) місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

3.8 Відповідно до ч.1 ст.143 Конституції України (254к/96-ВР) Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

3.9 <…> Рішення Конституційного Суду, що є обов’язковим для виконання на всій території України, від 01.04.2010 р. №10-рп/2010 (v010p710-10) прямо зазначено, що положення частини першої статті 143 Конституції України (254к/96-ВР), згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування “вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції”, слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб’єкти владних повноважень.

3.10 Також у підготовленому коментарі в популярній формі роз’яснюється зміст статей нової Конституції України. Коментар розрахований на працівників органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), науковців, юристів, студентів, учнівську молодь, а також на широке коло читачів. Коментар до Конституції України / авт. В.Б. Авер’янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін. ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 1996. – 376 с.

Зокрема, у Коментарі до статті 143 Конституції України (254к/96-ВР) вказується, що однією з передумов створення повноцінної системи самоврядування в будь якій державі є визначення її сфери видання. Ця вимога випливає з Європейської Хартії про місцеве самоврядування за якою основні повноваження органів місцевого самоврядування встановлюються конституцією або законом. Розв’язанню саме цієї проблеми і присвячена дана стаття Основного Закону, яка визначає основні напрями діяльності місцевого самоврядування в Україні. Так, ч. 1 цієї статті містить перелік найважливіших питань місцевого значення, віднесених до відання територіальних громад села, селища, міста та утворених ними органів місцевого самоврядування. (далі – науковий коментар).

Відповідно Цивільного Кодексу України (435-IV) п. 2 ст. 327 Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

3.11 Згідно ст.1. Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 17.12.1993р. №3748-XII (Офіційний сайт Верховної Ради України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3748-12#Text) загальні збори громадян (далі — збори) скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення) для обговорення найважливіших питань місцевого життя.

3.12 Згідно п.1 ст.6 Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні (3748-XII) до компетенції зборів належить розгляд будь-яких питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, в межах Конституції і законів України, в тому числі питань про визначення порядку здійснення місцевого самоврядування, а саме безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, як це передбачено ч.1 статті 143 Конституції України (254к/96-ВР).

Згідно ст.12 Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні (3748-XII) за результатами зборів складається протокол, який підписується головою і секретарем зборів.

3.13 Таким чином територіальні громади з районним поділом у _________________________ ___________________________________________________________________________________ (назва населеного пункту, району, області) не приймала жодних рішень щодо утворення юридичної особи “_________________________________________” (повна назва «місцевої ради») (код ЄДРПОУ: _____________ («місцевої ради»)), а також не приймала жодних рішень щодо здійснення місцевого самоврядування через цю особу.

Отже, відсутність відомостей і відповідних документів про утворення юридичної особи «_______________________________________________________» (повна назва «місцевої ради») (код ЄДРПОУ: _____________ («місцевої ради»)) свідчить свідому фальсифікацію офіційних відомостей ЄДР про державну реєстрацію цієї особи, яка не проводилась, та про привласнення повноважень (узурпація) місцевої влади, що є грубим порушенням наших конституційних прав і свобод, що закріплені в Конституції України (254к/96-ВР), та в міжнародному праві.

3.14 Відповідно до ст.38 Конституції України (254к/96-ВР) громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

3.15 Відповідно до ст.71 Конституції України (254к/96-ВР) вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

3.16 Відповідно до ст.3 Європейської хартії місцевого самоврядування (994_036), яка підписана від імені України 6 листопада 1996 року в м. Страсбурзі і ратифікована Законом України (452/97-ВР) від 15 липня 1997 р. «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування», встановлено таке:

1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

3.17 Згідно викладеного, шляхом фальсифікації документів і відомостей ЄДР Територіальні громади з районним поділом у ______________________________________________________ ____________________________________________ (назва населеного пункту, району, області), незаконно позбавлені гарантованого права на здійснення місцевого самоврядування та участь у його здійснення оскільки замість утворених територіальними громадами з районним поділом у ___________________________________________________________________________________ (назва населеного пункту, району, області), свого органу місцевого самоврядування на адміністративній території ____________________________________________________________ _________________________ (назва населеного пункту, району, області), діє невідомо ким утворена особа, яка самочинно привласнила собі назву органу місцевого самоврядування – «_______________________________________________________» (повна назва «місцевої ради») й не має ні засновників, ні повноважень для здійснення представницьких функцій територіальних громад ____________________________________________________________________________ (назва населеного пункту, району, області).

Конституційний лад включає встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина гарантується.

Враховуючи вищенаведене у містах з районним поділом _______________________________ _____________________________________________ (назва населеного пункту, району, області) має місце фальсифікація офіційних документів: реєстраційних документів неутворених осіб і внесення сфальсифікованих завідомо недостовірних відомостей про цих осіб до ЄДР, а саме підробка офіційних документів юридичної особи «_______________________________________ _______________________________________________________» (повна назва «місцевої ради») (код ЄДРПОУ: _____________ («місцевої ради»)) і внесення на їх підставі завідомо недостовірних відомостей до ЄДР про цю особу.

Оскільки вищезазначена зареєстрована особа з назвою «______________________________ ________________________________________________________» (повна назва «місцевої ради») (код ЄДРПОУ: _____________ («місцевої ради»)) видає себе за органи місцевого самоврядування, то метою фальсифікації ЄДР було отримання незаконного доступу до розпорядження і привласнення майна і коштів місцевих бюджетів територіальних громад з районним поділом у ___________________________________________________________________________________ (назва населеного пункту, району, області) у величезних розмірах, яке розпочалось 21.05.1997 р. (дата створення особи «місцевої ради») і триває до сьогоднішнього часу.

Порушене гарантоване право на місцеве самоврядування, передбачене статтями 7,140 Конституції України (254к/96-ВР), позбавленні (право на свободу переконань та вільне вираження) бути вибраним або вибирати представника в утворений територіальною громадою свій конституційний орган місцеве самоврядування на місцевих виборах ст. 38,69,71 Конституції України (254к/96-ВР), та ст.3 Європейської хартії місцевого самоврядування (994_036). Позбавлено права територіальної громади на рухоме й не рухоме майно, землю, природні ресурси, що знаходяться в межах територіальної одиниці і є власністю жителів – територіальної громади. Дії подібні політики апартеїду передбачено статті ІІ пунктам пункт (b) (с) (d)  Міжнародною конвенцією про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 3068 (XXVIII) від 30 листопада 1973 року.

Поняття «геноцид» запровадив Рафаль Лемкін у книзі «Правління Осі в окупованій Європі» (англ. «Axis rule in occupied Europe»; 1944).

Геноцид може бути організованим чи стихійним.

Суб’єктивна сторона злочину геноциду вимагає його вчинення умисно та свідомо (ст. 30 Римського статуту). Додатково вимагається обов’язкова наявність спеціального умислу знищити повністю чи частково національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Фактичне знищення такої групи може не відбутися.

 

Розділ 4 Щодо місцевих бюджетів та рахунків, що є власністю територіальної громади (суб’єкта публічного права)

4.0 Держава Україна, територіальна громада є суб’єкт публічного права п.2 ст.2 «Цивільний Кодекс України» (435-IV), Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм цієї функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. ч.1 ст.6 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР), у власності територіальних громад є доходи місцевих бюджетів, інші кошти ч.1 ст.142 Конституції України (254к/96-ВР).

Термін “власник рахунку” означає особу, яку фінансова установа, що веде рахунок, включила до списку власників фінансового рахунку або визнала як власника фінансового рахунку СЕКЦІЯ VIII пункту «Е» (1) Термін “власник рахунку” Директиви Ради Європи 2014/107/ЄС (984_010-14) (далі – Директива)

4.1 Відповідно до вище зазначеного, був написаний колективний запит № 229 від 16 жовтня 2021 р. до Єдиного законодавчого органу в Україні, Парламент – Верховна Рада України з вимогою надати; Завірені належним чином копії нормативно правових актів які регулюють порядок відкриття в державних банках республіки України рахунків суб’єктів публічного права. (Додаток 28)

Згідно листа Національного Банку України від 03.11.2021 р. № 57-0010/103716 Зазначаємо, що окремого нормативно-правового акту, який регулює відкриття державними банками рахунків суб’єктам публічного права немає. (Додаток 29)

Свідоме та умисне позбавлення територіальних громад (суб’єкта публічного права) засобів існування. В національному законодавстві України не існує нормативно-правового акту, який регулює відкриття державними банками рахунків суб’єктам публічного права, що унеможливлює відкриття рахунки та мати свій місцевий бюджет, що є власністю територіальної громади (суб’єкт публічного права), відповідно до статті 142 Конституції України (254к/96-ВР), що свідчить про наявність діяння спеціального умислу знищити повністю чи частково український рід/націю,  створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення,  як таку Фактичне знищення такої групи може не відбутися. Поняття «геноцид» запровадив Рафаль. Лемкін у книзі «Правління Осі в окупованій Європі» (англ. «Axis rule in occupied Europe»; 1944). Геноцид може бути організованим чи стихійним.                                                       

 

Розділ 5 Щодо органів державної влади.

5.0 Відповідно Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) який діяв до 2003 р. у статті 29 Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи (далі – кодекс)

5.1 Також, згідно чинного на цей час Цивільного кодексу України (435-IV) частина 1 стаття 92, Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

5.2 Нормами прямої дії – Конституції України (254к/96-ВР) ст.6 закріплені три гілки органів державної влади, законодавча, виконавча та судова, у ст.92 Конституції України (254к/96-ВР), Виключно законами України визначаються: організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

5.3 <…> Конституційний Суд України вважає, що органи державної влади, закріплені в Конституції України, мають особливий статус конституційних органів, тому ліквідація, зміна найменування, а також перегляд їх конституційно визначених функцій і повноважень у спосіб, що істотно (докорінно) змінює їх конституційну природу, можливі лише після внесення змін до Основного Закону України у порядку, передбаченому його розділом XIII „Внесення змін до Конституції України“. (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) від 2 червня 2016 року № 1402–VІІІ від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020) (v002p710-20)

5.4 <…> Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України (254к/96-ВР) принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (v006p710-99) (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини). (абзац другий підпункту 4.5 пункту 4 мотивованої частини Рішення Конституційного Суду України 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005) (v006p710-05)

5.5 <…> Верховенство конституційних норм поширюється на всі сфери державної діяльності, в тому числі і на законотворчий процес. Верховна Рада України, приймаючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будь-яких положень, прямо закріплених в Конституції України. (речення друге, третього абзацу, пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року № 7-зп/1997) (v007p710-97)

5.6 В Конституції України (254к/96-ВР) передбачені органи державної влади, а не юридичні особи з кодом ЄДРПОУ – підприємство або організація (суб’єкти господарювання), які привласнили Конституційні назви та узурпували державні органи влади в самостійній українській державі – України.

5.7 Відповідно (архівної фотокопії) Постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118 (118-96-п) ПОЛОЖЕННЯ про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, де суб`єктами ЄДРПОУ є юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання, тобто код ЄДРПОУ присвоюється суб`єктам господарювання.

1. Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України* – це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи** (філії, відділення, представництва тощо).

* Далі – Державний реєстр.

** Далі – суб’єкти господарської діяльності.

2. Державний реєстр створюється з метою: забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб’єктів господарської діяльності та їх державного обліку в межах інформаційного простору України; (далі – ЄДРПОУ) (Додаток 30)

5.8 Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740 (740-98-п) втратила чинність 26.11.2003 р. Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності

– Частина 11. Порядок надання органами державної статистики органам державної реєстрації ідентифікаційних кодів регулюється Держкомстатом за погодженням з Ліцензійною палатою.

– Частина 14. Підставою для взяття суб’єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи).

– Абзац 3 частини 15 На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи. (далі – ЄДРПОУ) (Додаток 31)

5.9 Згідно Господарського Кодексу України (436-IV) Стаття 8 містить норму, відповідно до якої держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання. Дана норма є імперативною, що потрібно сприймати як заборону, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть бути суб`єктами господарювання.

Частина четверта ст.43 Господарського кодексу України (436-IV) здійснення підприємницької діяльності забороняється, органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

5.10 <…> Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України. (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016) (v006p710-16)

5.11 <…> Конституційний Суд України вважає, що приписи Конституції України, які визначають обсяг і зміст повноважень Президента України та Верховної Ради України, можуть бути деталізовані лише на рівні законів України. Проте така деталізація не може призводити до викривлення приписів Конституції України або виходити за її межі.

Наділення на законодавчому рівні глави держави та парламенту іншими повноваженнями, ніж ті, що передбачені Основним Законом України, є допустимим виключно після внесення відповідних змін до Конституції України. (абзаци п’ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2020 року № 11-р/2020) (v011p710-20)

5.12 Відповідно до інформації наданої листом від 21 грудня 2020 р. №18/10-2205 юридична особа, Апарат Верховної Ради України код ЄДРПОУ 20064120 надала відповідь: <…> що закону, який регулює порядок утворення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб публічного права, органів Державної влади, органів влади АР Крим, або органів місцевого самоврядування не існує, що унеможливлює надання Вам відповідної копії. (Додаток 32)

5.13 Також лист відповідь, Апарата Верховної Ради України код ЄДРПОУ 20064120 №18/10-2288 від 18 грудня 2020р. <…> що закону, який регулює порядок утворення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб публічного права, органів Державної влади, органів влади АР Крим, або органів місцевого самоврядування не існує, що унеможливлює надання Вам відповідної копії. (Додаток 33)

5.14 Надіслана колективна скарга/запит 07.05.2024 р. Вих. № 467і-ск до юридичної особи Міністерство Юстиції України код ЄДРПОУ 00015622 (Додаток 34), отримали лист відповідь від 14.05.2024 р. № 72670/81472-33-24/10.2.1 від Міністерство Юстиції України, що Закон України про порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права для включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів не надходило. (далі – відповідь) (Додаток 35).

5.15 ˂…˃ Наведені норми Основного Закону України свідчать про те, що Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, однак зміст цих законів має відповідати вимогам Конституції України, а їх ухвалення – забезпечувати виконання функцій Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. (Абзац сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 4-р(ІІ)/2021) (v004p710-21)

5.16 Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим, {Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009} (v007p710-09), Положеннями частини першої і другої статті 19. Конституції України (254к/96-ВР) закріплено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

5.17 Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

– Органи існують в державі, органи існують в юридичній особі, юридична особа не є органом.

5.18 Генеральна угода про торгівлю послугами (981_017) від 15.04.1994 р. Стаття XXVIII ¹² Визначення частина 2, Пункт (l) “юридична особа” означає будь-яке підприємство, яке має правовий статус, належним чином засноване, або організоване у інший спосіб, згідно з законами, як для отримання прибутку, так і з іншою метою і яке є або приватною, або державною власністю, у тому числі будь-яка корпорація, трест, товариство, спільне підприємство, одноосібну власність або асоціацію;

5.19 ДИРЕКТИВА РАДИ 2014/107/ЄС від 9 грудня 2014 року (984_010-14)
про внесення змін до Директиви 2011/16/ЄС стосовно обов’язкового автоматичного обміну інформацією у сфері оподаткування СЕКЦІЯ VIII ВИЗНАЧЕНІ ТЕРМІНИ розділ «E» Інші терміни Пункт 3. Термін “суб’єкт господарювання” означає юридичну особу або такі правовідносини, як корпорація, партнерство, траст або фонд. (далі – директива)

5.20 УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 30.11.2023 року (984_011) Глава 6 Стаття 86 (4) «юридична особа» означає будь-яку юридичну особу, яку належним чином засновано або створено згідно з відповідним законодавством з метою отримання прибутку або з іншою метою та яка перебуває у приватній чи державній власності, зокрема будь-яку корпорацію, траст, підприємство, спільне підприємство, індивідуальне приватне підприємство або асоціацію;

5.21 Щодо КВЕД (Класифікація видів економічної діяльності ) Пунктом 1 наказу ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ № 457 «Про затвердження та скасування національних класифікаторів» від 11 жовтня 2010 року (v0457609-10) затверджено національний класифікатор України з наданням чинності з 1 січня 2012 року (ДК 009:2010 Класифікація видів економічної діяльності — далі КВЕД 2010).

5.22 УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 30.11.2023 року (984_011)) Глава 6 Заснування підприємницької діяльності, торгівля послугами та електронна торгівля, Частина І Загальні положення пункт 11, ст. 86 Визначення «економічна діяльність» включає діяльність промислового, торговельного і професійного характеру, а також діяльність ремісників, і не включає діяльність, що має місце під час здійснення владних повноважень;

5.23 <…> Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що Верховна Рада України і Президент України при вирішенні питань утворення, формування органів державної влади та унормування їхньої діяльності згідно з частиною другою статті 19 Основного Закону України зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (Абзац четвертий, підпункту 3.7 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019) (v005p710-19)

5.24 <…> Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України (254к/96-ВР) принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24 червня 1999 року N 6-рп/99 (v006p710-99) (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини). (абзац другий підпункт 4.5 пункту 4 мотивованої частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005) (v006p710-05)

Юридичні особи – є суб`єктами господарювання, підприємства або організація не є і не можуть бути конституційними органами державної влади. Це суперечить духу Конституції України, пряма узурпація державної влади та повалення суспільного Конституційного ладу України. Верховна Рада України її повноваження ухвалювати закони, однак зміст цих законів має відповідати вимогам Конституції України, органи державної влади, закріплені в Конституції України, мають особливий статус конституційних органів, тому ліквідація, зміна найменування, а також перегляд їх конституційно визначених функцій і повноважень у спосіб, що істотно (докорінно) змінює їх конституційну природу, можливі лише після внесення змін до Основного Закону України. Попередня кваліфікація злочину, ст.109 Кримінального кодексу України (2341-ІІІ) Дії, вчинені з метою повалення конституційного ладу, особою, яка є пред­ставником влади з використанням засобів масової інформації, застосувавши нейролінгвістичне програмування (НЛП – це набір психологічних технік, які дозволяють впливати на думки та поведінку людей) через засоби масової інформації, ЗМІ, і є психологічний примус.

 

Розділ 6 Щодо громадянства держави України, (самостійної української держави – України)

6.0 Аналіз трагічного минулого, свідчень про голодомор, геноцид української нації, дає можливість не лише зрозуміти цінність людського життя через емоційну причетність до свідчень конкретних людей завдяки відео інтерв’ю жертв нацизму та сталінізму, а й усвідомити важливість права на життя як юридичної норми, що спирається на перший цінність людини, а не влади чи інших суспільних атрибутів.

6.1 Державотворча українська нація сторіччям живе на своїй Богом даній землі Україна, має свою мову, традиції, обряди та звичаї.

Українська нація 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі, створила самостійну українську державу – України, адже згідно пунктам 1,2 ст. 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина; 2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

В законодавстві України, Закони України про права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина, громадянство, правосуб’єктність громадян, відсутні.

6.2 Згідно ст.4 Конституції України (254к/96-ВР) В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

6.3 18 січня 2001 року Верховною Радою України був прийнятий, але не введений в дію Закон України «Про громадянство України» (2235-III)

6.4 Відповідно Закону України «Про громадянство України» (2235-III) пункту 1 частини першої статті 2 Принципи законодавства України про громадянство; Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства – громадянства держави Україна, але в реченні другому цього закону, з’явився суб’єкт «громадянин України», а не «громадянин Держави України» абзац 3 – 6 ст.1 цього закону (2235-III):

громадянин України – особа;

іноземець – особа;

особа без громадянства – особа;

особа – фізична особа;

Речення 2 пункту 1 ст.2 цього закону (2235-III) громадянин України який набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; (далі – закон).

6.5 Згідно Закону України «Про імміграцію» (2491-III) Абзац перший другий, пункту 4 розділу V. Вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну: іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні, а також їхніх дітей, які прибули в Україну разом з ними, прописалися до досягнення повноліття і звернулися у встановленому порядку із заявою про видачу посвідки на постійне проживання;

6.6 Аналіз Закону України «Про громадянство України» (2235-III) та «Про імміграцію» (2491-III) свідчить що громадянин України це особа іноземець або особа без громадянства яка прибула в Україну на постійне проживання. Адже «аборигени» які мають коріння до української землі – українська нація, вважається громадянином України – особою іноземцем та особою без громадянства.

6.7 1917 р. більшовики окупували українську землю, у 1991 р. члени ЦК КПРС та КДБ застосувавши психологічний примус до українців, застосувавши нейролінгвістичне програмування (НЛП – це набір психологічних технік, які дозволяють впливати на думки та поведінку людей) через засоби масової інформації, ЗМІ, змусили отримати ідентифікаційний код фізичної особи – іноземця, згідно чинного на той час Закону України «Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства» (1306-XII) від 01.07.1991 р. у Статті 24. Визначення, що оподатковуваний доход іноземних громадян та осіб без громадянства (надалі іменуються “іноземні фізичні особи”) визначається в тому ж порядку, що й оподатковуваний доход громадян Української РСР. При визначенні оподатковуваного доходу іноземних фізичних осіб до нього включаються також:…

Стаття 25. цього закону, Розміри оподаткування Доходи іноземних фізичних осіб, які розглядаються як такі, що мають постійне місце проживання в Українській РСР, підлягають оподаткуванню прибутковим податком у розмірах, передбачених законодавством для оподаткування прибутковим податком аналогічних доходів громадян Української РСР.

6.8 «Податковий кодекс України» (2755-VI) від 02.12.2010 р.

Стаття 14.1.213 резиденти – це: фізична особа – резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; (далі – закон)

6.9 Згідно національного законодавства України, «Цивільного Кодексу України» (435-IV) ст.2 Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі – особи).

6.10 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (3773-VI) від 22.09.2011 р. пункт 15) ст. 1. Визначення термінів особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином;

6.11 «Генеральна угода про торгівлю послугами» (981_017) від 15.04.1994 р. Стаття XXVIII ¹² Визначення (j) “особа” означає фізичну або юридичну особу; (k) “фізична особа іншого члена” означає фізичну особу, яка проживає на території такого іншого члена або будь-якого іншого члена і яка згідно закону такого іншого члена;

6.12 ДИРЕКТИВА РАДИ 2014/107/ЄС від 9 грудня 2014 року (984_010-14)
про внесення змін до Директиви 2011/16/ЄС стосовно обов’язкового автоматичного обміну інформацією у сфері оподаткування СЕКЦІЯ VIII ВИЗНАЧЕНІ ТЕРМІНИ розділ D. Рахунок, що підлягає звітуванню.

Пункт 3. Термін “особа держави-члена” стосовно кожної держави-члена означає фізичну особу або суб’єкт господарювання, що є резидентом будь-якої іншої держави-члена відповідно до податкового законодавства такої іншої держави-члена, (далі – директива)

6.13 Відповідно Конституції Сполучених Штатів Абзац п’ятий, розділ перший, статті 2 Жодна особа, за винятком Громадянина від народження або Громадянина Сполучених Штатів на момент прийняття цієї Конституції, не може бути обрана на посаду Президента; (далі – Конституція Сполучених Штатів)

Мова оригіналу; Section 1, Article II No Person except a natural born Citizen, or a Citizen of the United States, at the time of the Adoption of this Constitution, shall be eligible to the Office of President; neither shall any Person be eligible to that Office who shall not have attained to the Age of thirty five Years, and been fourteen Years a Resident within the United States. (Офіційний сайт уряду Сполучених Штатів: https://www.senate.gov/about/origins-foundations/senate-and-constitution/constitution.htm)

6.14 Аналізуючи все, що викладено вище, слід зробити висновок, що в національному законодавстві, українська нація/рід позбавлений права на громадянство держави України (самостійної української держави – України) з’явився суб’єкт права Громадянин України – особа, іноземець – особа, особа без громадянства – особа.

Дія, подібні до політики апартеїду резолюція 3068 ХХVІІІ від 30 листопада 1973 р. стаття ІІ пункт (с) Будь-які заходи законодавчого характеру та інші заходи, розраховані на те, щоб перешкодити участі расової групи або груп у політичному, соціальному, економічному та культурному житті країни, та умисне створення умов, що перешкоджають повному розвитку такої групи чи таких груп, зокрема шляхом позбавлення членів расової групи або груп основних прав людини та свобод, включаючи право на громадянство цієї Конвенції заявляють, що апартеїд є злочином проти людства і що нелюдські акти, які є наслідком політики та практики апартеїду та подібної до нього політики та практики расової сегрегації та дискримінації, визначені у статті II цієї Конвенції, є злочинами, що порушують принципи міжнародного права, зокрема цілі та принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй, які створюють серйозну загрозу для міжнародного миру та безпеки.

 

Розділ 7 Природні ресурси та надра землі які знаходяться в межах території України, (самостійної української держави – України).

7.0 Згідно Статті 95. Конституції України (254к/96-ВР) Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

7.1 Адже у Рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 (v003p710-12), що є обов’язковим для виконання на всій території України. В аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв’язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги – принципам пропорційності і справедливості.

7.2 <…> Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України. (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016) (v006p710-16)

7.3 <…> Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частини друга, третя статті 8, частина друга статті 22 Конституції України). (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивованої частини Рішення Конституційного Суду України 12 квітня 2012 року №9-рп/2012) (v009p710-12)

7.4 Відтак згідно статті 13. Конституції України (254к/96-ВР). Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. (далі – Конституція).

7.5 Відповідно статті 95 (Основного закону) Конституції України (254к/96-ВР) Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

7.6 Закон України «Про надра» (132/94-ВР) Частина 2 Стаття 4. Власність на надра З метою безпосередньої реалізації права власності Українського народу на надра та для забезпечення економічних і соціальних інтересів громадян щодо прозорого використання та справедливого розподілу доходу від користування надрами громадяни України мають право на отримання відповідно до закону частини доходу державного бюджету від рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

7.7 Бюджетний кодекс України (2456-VI) Пункт 9 частини першої статті 7 Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

7.8 Закон України «Про власність» (697-XII) (спеціальний профільний закон) Спрямований на реалізацію Декларації про Державний суверенітет України (55-12). Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

Стаття 1. Національне багатство України – власність її народу

1. Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв’язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.
2. Національне багатство України забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання, на соціальний захист, зокрема, у разі непрацездатності та безробіття, а також право працюючого на особисту участь в управлінні народним господарством.

7.9 Закон України «Про власність» (697-XII) Втратив чинність 20.06.2007 р., на підставі Цивільного Кодексу України (997-V)

7.10 <…> Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. (абзац восьмий, другого речення, підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020) (v003p710-20)

7.11 <…> визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод. (абзац четвертий підпункту 7.1 пункту 7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) (v010p710-08)

7.12 Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України визначаються правовий режим власності. В національному законодавстві України, відсутній Закон України про правовий режим власності, відтак порушені конституційні права громадян.

7.13 <…> приписи частини третьої статті 22 Конституції України слід розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини і громадянина, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. (Абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018) (v005p710-18)

7.14 <…> Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2000 року № 14-рп/2000) (v014p710-00)

7.15 <…> Слід мати на увазі передусім положення пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, згідно з яким правовий режим власності визначається виключно законами України. (абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації державного майна) від 1 липня 1998 року № 9-рп/1998) (v009p710-98)

7.16 Право народу/української нації на володіння, користування, розпорядження землею базується на праві території України та суверенітету. Здобувши незалежність, народ/українська нація на своїй землі створила самостійну українську державу – України, що визнана у всім світом, і закріпив право власності народу/нації на землю. Для Українського народу володіння землею означає можливість у межах існуючих кордонів мати для життя і прогресивного розвитку свою територію та розташовані на поверхні й у надрах природні ресурси, повітряний простір, виключно морську економічну зону і континентальний шельф.

7.17 Природні ресурси та надра землі які знаходяться в межах території держави України – самостійної української держави – України.

7.18 Горючі корисні копалини
	Кам’яне вугілля		Горючий сланець
	Буре вугілля		Менілітової сланець
	Торф	Нафта

 

Газ Нафта і Газ Металеві корисні копалини
	Залізо Криворізького типу		Мідисті пісковики
	Залізо		Марганець
	Ртуть

 

Технічні мінерали і ксеногени
	Конкреційні фосфорити		Кремінь конкреційний
	Барит		Тальк
	Плавіковий шпат		Магнезіт
	Апатіт		Вермикуліт
	Глауконіт		Сірка
	Графіт		Озокеріт
	Асбест

 

Коштовні та напівкоштовні мінерали
	Алмаз акцесорний		Гірський кришталь
	Бурштин		Шляхетний опал

 

Магматичні породи
	Волиніт		Лабрадорит, анортозит, габро-неоріт
	Базальт		Кварц постмагматичний

 

Метаморфічні породи
	Кварцит		Мармур кальцитовий і доломітовий, мармуризований віпняк і доломіт
	Пеліканіт		Покрівельний сланець

 

Осадові породи
Уламкові
	Піски кварцеві		Пісковики абразивні
	Маршаліт		Пісковики
Глинисті
	Каоліни первинні і вторинні		Вогнетривкі монотермітні глини
	Тугоплавкі строкаті глини		Адсорбційні палигорскітові глини
	Легкоплавкі глини		Адсорбційні монтморилонітові глини
	Київський мергель
Карбонатні
	Флюсові вапняки		Доломіт і доломітизовані вапняки
	Мергель натурал		Крейда і крейдовий мергель
	Літографський камінь
Силіцити
	Трепел, діатоміт, спонголіт
	Кремінь пластовий
	Опока
Евапорити
	Гажа
Фосфорити
	Фосфорити
Залізисті породи
	Мінеральні фарби

Гіпс, Каолін первинний, Вогнетривка глина, Цементна сировина, Бром, Сірка самородна, Манган, Солі калійні, Скляна сировина, Сіль кухонна, Магнезити, Боксити, Титанові руди, Апатити, Камінь будівельний, Плавиковий шпат, магній; уран; хром; нікель; алюміній; мідь; цинк; свинець; рідкоземельні метали; калій; літій; кам’яна сіль; каолініт, золото, срібло, поклади алмазів 70% світового запасу високоякісного граніту, 40% – чорнозему, а так само унікальні мінеральні і термальні води. енергетичні ресурси; металеві руди; неметалічні породи.

Гідроенергоресурси. Лicoвi ресурси, водні ресурси, земля та інші природні ресурси та надра землі.

Різноманітність і запаси мінеральних ресурсів України оцінюються зарубіжними експертами у 8 балів за 10-бальною шкалою. Відповідно до такого високого показника, Україна належить до головних мінерально-сировинних держав світу, і за запасами основних видів корисних копалин з розрахунку на душу населення посідає одне з перших місць у Європі. В її надрах виявлено понад 200 видів корисних копалин, для видобутку яких відкрито близько 20000 родовищ.

Володимир БІЛЕЦЬКИЙ, доктор технічних наук, професор, автор проекту “Гірнича енциклопедія” http://resource.ukrlife.org/

7.19 Згідно низці міжнародних актів Право нації на самовизначення, закріплено в Декларації, є принципом міжнародного права, який визначений у Статуті Організацій Об’єднаних націй. (далі – Статут ООН). При цьому в міжнародних актах термін «народ», «нація» у контексті права на самовизначення застосовується як тотожні.

Відповідно до міжнародного права право нації на самовизначення включає у себе право нації на природні багатства та ресурси.

У резолюції 1314 (ХІІІ) Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй «Рекомендації стосовно міжнародної поваги до права народів та націй на самовизначення» від 12 грудня 1958 року вказано, що право народів і націй на самовизначення включає «невід’ємний суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами».

Відповідно до розділу І Резолюції 1803 (ХVІІ) Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних націй «Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами» від 14 грудня 1962 року:

– право народів і націй на невід’ємний суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами має здійснюватися в інтересах їх національного розвитку та добробуту населення відповідних держав (пункт 1);

– порушення права народів і націй на суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами суперечить духу і принципам Статуту ООН і перешкоджає розвитку міжнародного співробітництва та підтримання миру (пункт 7);

– угоди про іноземні інвестиції, вільно укладені суверенними державами або між суверенними державами, повинні сумлінно дотримуватися суверенітету народів і націй над їх природними багатствами і ресурсами відповідно до Статуту ООН та принципів, викладених в цій резолюції (пункт 8).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (995_043) 1966 року ст. 47 Ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як ущемлення невід’ємного права всіх народів володіти і користуватися повною мірою і вільно своїм природними багатствами та ресурсами.

Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (995_042) 1966 року ст. 25 Ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як приниження невід’ємного права всіх народів повністю і вільно володіти і користуватися своїми природними багатствами та ресурсами.

У статті 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (995_043) 1966 року, як і у статті 1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (995_042) 1966 року, закріплено, що всі народи мають право на самовизначення: на підставі цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток (пункт 1); всі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов’язань, що впливають з міжнародного економічного співробітництва, основаного на принципі взаємної вигоди, та з міжнародного права; жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування (пункт 2).

У «Загальному коментарі № 12 (Право на самовизначення)», прийнятому на 26 сесії Комітету з прав людини ООН 13 березня 1984 року, наголошено, що право на самовизначення має виняткове значення, оскільки його реалізація є важливою умовою ефективного забезпечення та гарантія індивідуальних прав людини, їх поширення та зміцнення.

Право нації, народу на самовизначення, включно з правом вільного розпорядження своїми природними багатствами і ресурсами, не випадково закріплено у статті 1 кожного пакту, оскільки вони є основую забезпечення та реалізації громадянських, політичних, економічних, культурних прав, проголошених пактами.

Таким чином, право нації, народу на самовизначення включає в себе невід’ємне право нації, народу мати у своєму розпорядження природні багатства і ресурси, яких вони не можуть бути позбавлені.

Навмисно створені умови життя з метою позбавлення народ/українську націю невід’ємного суверенітету над природними багатствами і ресурсами які здійснюються в інтересах національного розвитку та добробуту населення відповідної держави. Об’єктивна сторона злочину проявляється в суспільне небезпечних діях або бездіяльності, формами якого є існуючий режим, на кшталт комуністичному режиму, навмисно створені умови життя, які перешкоджають існуванню групи за ознакою державотворча українська нація яка позбавлена засобів існування, «невід’ємний суверенітет над природними багатствами і ресурсами», справедливого і неупередженого розподілу між громадянами та отримання частки доходу з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб, (медичне лікування) придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів; забезпечення продуктами харчування; оплату комунальних послуг та енергоносіїв; соціальне забезпечення; вільний доступ до питної води, інших життєве важливих засобів існування.

Злочини проти людства пункт 3 розділ VI «поневолення» Нюрнберзький принцип, стаття І пункт (1)  апартеїд є злочином проти людства такі нелюдські акти, які є наслідком політики та практики апартеїду і подібної до неї політики та практики расової сегрегації та дискримінації, які визначені у статті II цієї Конвенції, стаття II пункт (b) умисне створення для групи (українського роду/нації) таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення, стаття ІІ пункт (с), будь-які заходи законодавчого характеру розраховані на те, щоб перешкодити участі групи (українського роду/нації) у політичному, соціальному, економічному та культурному житті країни, та умисне створення умов, що перешкоджають повному розвитку такої групи, зокрема шляхом позбавлення основних прав людини і свобод, дії подібні політики апартеїду передбачено Міжнародною конвенцією про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 3068 (XXVIII) від 30 листопада 1973 року ратифіковано 15.10.1975р. (285-ІХ), також стаття 5 пункту (а)(b), злочин геноциду та злочини проти людяності, статуту міжнародного кримінального суду  статті 6 пункт (c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення, статті 7 частина (2) пункт (h)  «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні за своїм характером до тих, що зазначені в пункті 1, які вчиняються в контексті інституціолізованого режиму систематичного гноблення і домінування однієї расової групи над будь-якою іншою расовою групою або групами та які вчиняються з метою збереження такого режиму,  статті 7  частина (1) пункт (k) інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю.

Суб’єктивна сторона злочину вимагає його вчинення умисно та свідомо (ст. 30 Римського статуту). Додатково вимагається обов’язкова наявність спеціального умислу знищити повністю чи частково національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Фактичне знищення такої групи може не відбутися.

 

Розділ 8 Щодо продажу землі.

8.0 Земля, як об’єкт права власності українського народу, є основним національним багатством, перебуває під особливою охороною держави, що насамперед стосується саме земель сільськогосподарського призначення. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» (552-IX) від 31.03.2020 р. є ніщо інакше як злочин проти державотворчої української нації та усього українського народу.

8.1 До Верховної Ради України був поданий колективний запит про надання публічної інформації від 10 березня 2021 р. Вих № 116, щодо отримання копії оригіналу, Закон України від 31 березня 2020 року № 552-IX, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» з підписами голови Верховної Ради України Д. РАЗУМКОВ, президента України В. ЗЕЛЕНСЬКИЙ та належною мокрою печаткою. (Додаток 36)

8.2 Відповідно листа відповіді Апарату Верховної Ради України № 18/07-545 від 17 березня 2021 р. нам надіслані наявні копій оригіналу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» (552-IX) від 31 березня 2020 р. (Додаток 37)

 

8.3 Згідно копій оригіналу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» (552-IX) від 31 березня 2020 р. яку ми отримали, на останній сторінці підпис особи яка іменує себе як голова ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, Д.РОЗУМКОВА відсутня гербова печатка Верховної Ради України якою скріплюються акти Верховної Ради України у відповідності ПОСТАНОВИ Президії Верховної Ради України № 2323-XII від 11.05.1992 р. «Про гербові печатки Верховної Ради України, її органів і структурних підрозділів апарату», що зазначено у пункті 2.11 цієї заяви та фотокопії оригіналу постанови яка міститься в Додатку 13. Також в свою чергу відсутня гербова печатка відповідно до У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 19.12.1996 р. № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України», в якій зазначено наступне: Установити, що Великою Державною Печаткою України скріплюються підписи: Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента України, що зазначено у пункті 2.13 цієї заяви та фотокопії оригіналу У К А З У ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 19.12.1996р № 1230/96 в Додатку 14.

8.4 На останніх сторінках копій оригіналу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» (552-IX) від 31 березня 2020 р. відсутня гербова печатка Верховної Ради України відповідно ПОСТАНОВИ Президії Верховної Ради України № 2323-XII від 11.05.1992 р. також відсутня Велика Державна Печатка України, якою скріплюються підписи: Президента України на оригіналах текстів законів України, указів Президента України, згідно до У К А З У ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 19.12.1996 р. № 1230/96, а натомість підпис Президента на законі (552-IX) скріплена Гербовою печаткою Президента України яка використовується для засвідчення підпису Президента України на грамотах, посвідченнях до президентських відзнак та почесних звань України, а також на посланнях Президента главам інших держав, що зазначено у пункті 2.18 цієї заяви та фотокопії оригіналу У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29 листопада 1999 року.

Виходячи з вище наведеного, папірець який називається Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» (552-IX) від 31 березня 2020 р. є ніщо інакше як авторський твір фізичних осіб і не є законодавчим актом Державної ваги, самостійної української держави – України.

8.5 До Конституційного Суду України звернулись 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень першого речення частини першої статті 1З, частини першої статті 14 Конституції України. (Додаток 38) Річ йде про не конституційність Закону України від 31.03.2020 року № 552-IX, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», і є злочин проти держави і проти її громадян.

Адже у проекті Рішення Конституційного Суду України Справа №1-294/2019(6992/19) від 2 листопада 2020 року №-р/2020 (який був заблокований вищими посадовими особами України) йдеться про офіційного тлумачення положень першого речення частини першої статті 1З, частини першої статті 14 Конституції України (254к/96-ВР) (Додаток 39)

<…> проект рішення щодо офіційного тлумачення окремих положень статей 13, 14 Конституції України, які визначають конституційно-правовий статус землі, інших природних ресурсів як об’єктів права власності Українського народу в аспекті того, що земля є основним національним багатством України. Спостерігачі від влади у Суді доповіли по інстанціях, а там зрозуміли, що прийняття такого рішення Судом є реальною загрозою для так званої земельної реформи. Насправді офіційне тлумачення зазначених положень Конституції України забезпечить повернення земельної реформи у конституційне русло і не дозволить позбавити Український народ його національного багатства, створення великих землевласників і латифундій, а також не допустить позбавлення права власності громадян України на землю.

Упродовж останніх трьох місяців почався безпрецедентний тиск з боку представників Президента України та Верховної Ради України у Конституційному Суді України „руками“ НАЗК, НАБУ, деяких засобів масової інформації на Суд в цілому з метою його дискредитації, та окремих суддів, щоб дестабілізувати роботу Суду, зробити його недієздатним, унеможливити прийняття важливих рішень, у тому числі, рішення щодо офіційного тлумачення окремих положень статей 13, 14 Конституції України.

2. Вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить із такого.

2.1. Конституційний Суд України, усвідомлюючи відповідальність перед подвигом народу, який з покоління в покоління, поливаючи землю потом і кров’ю, зберіг її для Українського народу, схиляючись у скорботі за знищеними сталінським режимом мільйонами українських селян-господарів та жертвами Голодомору, розуміючи необхідність вирішення земельного питання у відповідності з історичними та духовно-культурними традиціями Українського народу, для якого земля є „матір’ю-годувальницею“, утверджуючи верховенство Конституції України, здійснює офіційне тлумачення окремих положень її статей 13, 14.

2.2 У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55-ХІІ (далі – Декларація), серед іншого, було проголошено, що Верховна Рада Української PCP, виражаючи волю народу України, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах“ (преамбула); Українська PCP як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; Українська PCP здійснює захист і охорону національної державності українського народу (розділ І „Самовизначення української нації“); „громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України; народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці“ (розділ II „Народовладдя“) народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України; земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української PCP, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян (розділ VI „Економічна самостійність“).

2.3 Право нації на самовизначення, закріплене в Декларації, є принципом міжнародного права, який визначений у Статуті Організації Об’єднаних Націй 1945 року (далі – Статут ООН) та низці інших міжнародних актів. При цьому в міжнародних актах термін „народ“, „нація“ у контексті права на самовизначення застосовуються як тотожні. Відповідно до міжнародного права право нації на самовизначення включає у себе право нації на природні багатства та ресурси.

У Резолюції 1314 (ХІІІ) Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй „Рекомендації стосовно міжнародної поваги до права народів та націй на самовизначення“ від 12 грудня 1958 року вказано, що право народів і націй на самовизначення включає „невід’ємний суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами“.

Відповідно до розділу І Резолюції 1803 (XVII) Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй „Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами“ від 14 грудня 1962 року:

– право народів і націй на невід’ємний суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами має здійснюватися в інтересах їх національного розвитку та добробуту населення відповідних держав (пункт 1);

– порушення права народів і націй на суверенітет над їх природними багатствами і ресурсами суперечить духу і принципам Статуту ООН і перешкоджає розвитку міжнародного співробітництва та підтримання миру (пункт 7);

– угоди про іноземні інвестиції, вільно укладені суверенними державами або між суверенними державами, повинні сумлінно дотримуватися; держави і міжнародні організації повинні суворо і сумлінно дотримуватися суверенітету народів і націй над їх природними багатствами і ресурсами відповідно до Статуту ООН та принципів, викладених в цій резолюції (пункт 8).

Право нації, народу на самовизначення, включно з правом вільного розпорядження своїми природними багатствами і ресурсами, не випадково закріплені у статті 1 кожного з пактів, оскільки вони є основою забезпечення та реалізації громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних прав, проголошених пактами. Таким чином, право нації, народу на самовизначення включає в себе невід’ємне право нації, народу мати у своєму розпорядженні природні багатства і ресурси, яких вони не можуть бути позбавлені.

2.4. На виконання Декларації було постановлено Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, який був підтверджений всенародним голосуванням. При цьому до бюлетеня для голосування був включений текст Акта проголошення незалежності України, у якому, зокрема, вказано, що, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною.

Таким чином, Декларація, Акт проголошення незалежності України, схвалений всеукраїнським референдумом, у відповідності з принципами міжнародного права юридично закріпили, що земля є об’єктом права власності Українського народу та визначили статус землі як невідчужуваних територіальної і матеріальної основ суверенітету та природного ресурсу, що має використовуватися з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб Українського народу.

<…> Український народ як носій суверенітету та єдине джерело влади в Україні є власником природних ресурсів в межах території України, до яких належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, а також власником природних ресурсів континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Тобто територія України є складовою конституційного ладу України. При цьому земля є невід’ємною частиною території держави, оскільки без землі, як просторового базису, територія держави існувати не може, як, власне, і сама держава.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що земля як невід’ємна частина території України є складовою конституційного ладу України.

<…> земля є економічною, соціальною, духовною, історико-культурною, екологічною основою багатства Українського народу.

Етимологічне значення слів „основне“, „національне“, „багатство“ характеризує різні властивості землі як юридичної категорії. Зокрема, під „багатством“ розуміється „велике майно, цінність, гроші, скарб, капітал; сукупність матеріальних цінностей (надра землі, тваринний і рослинний світ); велика кількість, багатоманітність; щось дуже цінне, важливе, значне“. Слово „основний“ означає „найважливіший, головний, провідний визначальний; який є основою чого-небудь, становить його найважливішу частину; кількісно найбільший, переважний“. „Національний“ – „властивий певній нації, національності; який відображає її характер, особливості; той, що виражає характерні особливості якої-небудь нації; державний, який належить даній країні або стосується її народу“.

Національне багатство — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, накопичених суспільством за всю його історію. Це і природні ресурси країни (земля, ліси, води, розвідані і нерозвідані корисні копалини), виробничий і науково-технічний потенціал країни, культурно-освітній рівень населення тощо. Правовий режим національного багатства в Україні визначається на основі Конституції та законів України. Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її наступного соціально-економічного розвитку.

Доцільність та необхідність визначення саме землі основним національним багатством, крім зазначеного, пояснюється, перш за все, виключною значимістю землі як природної спадщини нинішнього та прийдешнього поколінь Українського народу.

Тобто земля є тим природним ресурсом, який спроможний забезпечувати національні інтереси України в аспекті сталого розвитку економіки, досягнення зростання рівня та якості життя населення, продовольчої безпеки держави тощо.

Крім того, у міжнародно-правовому сенсі право народу мати у своєму розпорядженні природні багатства та ресурси як економічний зміст права народу на самовизначення є важливою умовою ефективного забезпечення та гарантування індивідуальних прав людини.

Таким чином, у конституційно-правовому сенсі землю як основне національне багатство слід розглядати як матеріальну основу державного суверенітету, соціальну цінність для громадян України (усіх і кожного), оскільки земля є засобом існування Українського народу, здатна забезпечувати матеріальні і духовні потреби громадян України, є ресурсом, спроможним забезпечувати національні інтереси України, зокрема, в аспекті сталого розвитку економіки, досягнення зростання рівня та якості життя населення, а її використання громадянами України може забезпечувати реалізацію низки основних прав громадян України, гарантованих Конституцією України.

2.10. Конституційний Суд України, здійснюючи тлумачення конституційних положень, які визначають правовий режим землі, дійшов висновку, що раціональне використання землі забезпечує та гарантує реалізацію ряду конституційних прав громадян України, визначених Конституцією України, зокрема прав на працю (частина перша статті 43), на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (стаття 48), на підприємницьку діяльність (частина перша статті 42), на відпочинок (частина перша статті 45); на охорону здоров’я (частина перша статті 49), на житло (частина перша статті 47); на безпечне довкілля (стаття 50).

Тобто, використовуючи землю за її цільовим призначенням, громадяни України можуть задовольняти оздоровчі, культурні, естетичні, матеріальні, житлові та інші потреби.

Разом з тим, у розділі VI „Економічна самостійність“ Декларації, яка стала основою для прийняття Акта проголошення незалежності України та Основного Закону України, вказано, що народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, складовою якого є земля.

На підставі аналізу положення першого речення частини першої статті 13 Конституції України у системному зв’язку з положеннями її преамбули, Декларації Конституційний Суд України дійшов висновку, що Український народ є самостійним, незалежним суб’єктом права власності на землю, має виключне право на володіння, користування і розпорядження землею в межах території України з метою забезпечення територіальної цілісності України, а також матеріальних і духовних потреб усіх громадян України як нинішнього, так і прийдешніх поколінь.

<…> правомочність Українського народу володіти землею не може бути обмежена ні законами України, ні міжнародними актами. Отже, правомочність Українського народу володіти землею має абсолютний характер, що є визначальним для розуміння сутності інших правомочностей права власності Українського народу на землю <…>

Земля є невідтворюваною, не може бути замінена ніякими іншими засобами виробництва, без неї не може здійснюватися забезпечення людини продовольством та забезпечуватися продовольча безпека держави, неможливе саме існування суспільства і держави.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 147, 150, 151-2, 153 Конституції України, на підставі статей 7, 32, 35, 65, 66, 74, 84, 88, 89, 92, 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ Конституційний Суд України

вирішив:

1. Закріплені у преамбулі та статтях 1, 2, 5, частині першій статті 13, частині першій статті 14 Конституції України імперативні положення нормативно виражають суверенну волю Українського народу на створення України як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, у якій земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси у межах її території, природні ресурси виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу були визнані об’єктами права власності й основним національним багатством Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади, наділеного виключним правом визначати і змінювати конституційний лад в Україні.
2. Наведений у частині першій статті 13 Конституції України перелік природних об’єктів права власності Українського народу є вичерпним. Законами України можуть бути визначені особливості правового режиму конкретних природних об’єктів права власності Українського народу. При цьому основою для визначення правового режиму об’єктів права власності Українського народу є земля.
3. У контексті змісту першого речення частини першої статті 13 Конституції України, яке перебуває у взаємозв’язку з нормами статей 1, 2, частини першої статті 14 Конституції України, під поняттям „земля“ необхідно розуміти розташовану над надрами у межах території України земну поверхню, яка разом з природними ландшафтами і ресурсами екологічних систем суші і моря є територіальною основою суверенітету України і основним національним багатством, природним ресурсом, який належить Українському народу на праві власності як головний засіб виробництва у сільському та лісовому господарствах, як просторовий операційний базис для поселенської мережі, матеріального виробництва і життєдіяльності людей та перебуває під особливою охороною держави.
4. За змістом першого речення частини першої статті 13, першого речення частини першої статті 14 Конституції України суб’єктом права власності на землю є Український народ – виключно громадяни України всіх національностей. Це означає, що іноземні особи і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, не охоплюються поняттям Український народ і не можуть бути суб’єктами права власності на землю в межах території України. Суб’єктами права власності на землю також не можуть бути іноземні юридичні особи, засновані іноземними особами юридичні особи України, іноземні держави та міжнародні організації.
5. Як суб’єкт права власності на землю Український народ здійснює розпорядження землею безпосередньо через всеукраїнський референдум відповідно до статті 73 Конституції України щодо зміни території України. Інших випадків безпосереднього здійснення Українським народом права власності на землю через всеукраїнський референдум у Конституції України не закріплено.

Конституційно-правовий статус об’єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 13 Конституції України, не може бути змінений через всеукраїнський референдум шляхом винесення відповідних питань на голосування. Питання, що охоплюються положеннями статей 13, 14 Конституції України, можуть бути вирішенні лише шляхом внесення змін до вказаних положень Конституції України в порядку, визначеному статтею 156 Основного Закону України.

Право власності Українського народу на землю є абсолютним, незмінним, постійним і тому не може бути обмежене будь-якими законами України, діями органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Закони та інші нормативно-правові акти мають виражати суверенну волю Українського народу на свою землю і забезпечувати продовольчу та національну безпеку, соціальну справедливість, громадянську злагоду на території України, захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.

6. За змістом статей 2, 13 Конституції України право власності Українського народу на землю поширюється на всю поверхню земної суші разом з природними ландшафтами та ресурсами екологічних систем суші і моря у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, на надра під поверхнею земної суші, на висоту повітряного простору у межах існуючого кордону території України і тому є визначальним критерієм для встановлення у законодавстві правового режиму надр землі, водних та інших природних ресурсів, правової охорони атмосферного повітря, природних ресурсів континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.
7. Український народ — громадяни України всіх національностей, як самостійний суб’єкт права власності згідно з частиною другою статті 13 Конституції України має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Положення статей 3, 5, першого речення частини першої, частини четвертої статті 13, статті 14 Конституції України у їх системному зв’язку означають, що держава в особі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, здійснюючи владу і права власника на землю від імені Українського народу, зобов’язана кожному громадянину України забезпечити рівні можливості доступу до використання землі за її функціональним призначенням як на праві власності, так і інших правових титулах, передбачених законом. За Конституцією України держава зобов’язана забезпечити кожному громадянину України можливість використання землі на праві власності на засадах соціальної справедливості, верховенства права, захисту права власності і господарювання, рівності суб’єктів права власності перед законом. Рівність перед законом у контексті частин першої, четвертої статті 13 Конституції України означає, що відповідно до статті 24 Конституції України у законах мають бути визначені однакові підстави, умови, способи і порядок набуття і реалізації права власності на землю серед однойменних суб’єктів, якими є виключно громадяни України всіх національностей, які виявляють бажання та мають правоздатність і дієздатність самостійно використовувати землю на праві власності за її функціональним призначенням як головний засіб виробництва у сільському й лісовому господарствах, для ведення фермерського господарства, іншого сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, задоволення особистих майнових і немайнових потреб та охоронюваних законом інтересів. Принцип рівності всіх власників перед законом, а також обов’язок держави, встановлений частиною другою статті 43 Конституції України щодо створення умов для повного здійснення громадянами України права на працю, виключають концентрацію земель за функціональним використанням, площею, природними ресурсами у однією або декількох фізичних чи юридичних осіб. Доступ до використання земної поверхні суші з верхнім родючим шаром ґрунту у межах території України на праві власності можуть мати виключно громадяни України, які поєднують в одній фізичній особі чи у декількох фізичних особах, об’єднаних у юридичну особу, правовий статус власника земельної ділянки і фермерського господарства, особистого селянського господарства чи іншого виробника сільськогосподарської продукції. Це означає, що держава і територіальні громади за своїм правовим становищем не можуть виступати суб’єктами права власності на земну поверхню суші з верхнім родючим шаром ґрунту як об’єкт права власності Українського народу, оскільки органи державної влади і органи місцевого самоврядування не можуть використовувати такі землі як головний засіб виробництва у сільському і лісовому господарствах, а зобов’язані лише здійснювати права власника на землю від імені Українського народу, регулювати перехід права власності на землю з додержанням принципу поєднання власника землі і сільськогосподарського товаровиробника у одній особі, а також забезпечувати охорону землі як об’єкта права власності і основного національного багатства Українського народу в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.
8. Відповідно до статей 1, 3, 5, частин першої, четвертої статті 13, частини першої статті 14 Конституції України держава зобов’язана в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь Українського народу забезпечити реалізацію соціальної функції права власності на землю. Забезпечення державою соціальної спрямованості економіки у контексті норм статей 1, 3, 5, першого речення частини першої, першого речення частини четвертої статті 13, частини першої статті 14 Конституції України означає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані законодавчо забезпечити Українському народу – громадянам України всіх національностей – правові можливості володіння, користування і розпорядження землею, а також охорону землі як об’єкта права власності і основного національного багатства шляхом здійснення гарантованих Конституцією України суб’єктивних прав власності на землю (стаття 13, частина друга статті 14, стаття 41), на підприємницьку діяльність (стаття 42), на працю (стаття 43), на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, соціальний захист (стаття 48), відпочинок (стаття 45), безпечне для життя і здоров’я довкілля (стаття 50), а також виконання обов’язків не заподіювати шкоди природі (стаття 66), сплачувати податки і збори (стаття 67), неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей (стаття 68), поліпшувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41).
9. Юридична сутність положень першого речення частини першої статті 13, першого речення частини першої статті 14 Конституції України у системному зв’язку з її статтями 1, 3, 5 полягає у тому, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, здійснюючи від імені Українського народу владу і права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, води та інші природні ресурси у межах території України, вільної морської (економічної-) зони і континентального шельфу, зобов’язані забезпечити реалізацію громадянами України всіх національностей конституційних гарантій права власності на землю. При цьому органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані, з одного боку, діяти у передбачених Конституцією та законами України межах повноважень та у спосіб, які б виключали можливості будь-яких посягань на конституційний лад, суверенну волю народу і суверенітет України, не допускали порушення цілісності і недоторканності території України, узурпації влади, з іншого – не порушувати права власності Українського народу на свою землю і природні ресурси у межах території України, забезпечувати екосистемний підхід до використання і охорони землі як основного національного багатства і природного ресурсу Українського народу, не позбавляти нинішнє і прийдешні покоління громадян України можливості вільного, рівного і справедливого доступу до використання землі на праві власності та інших правових титулах, не допускати настання голоду і запобігати бідності, забезпечувати кожному реалізацію права на життя і здоров’я, достатнє харчування та інших конституційних прав громадян України, не допускати надмірної концентрації у однієї особи чи декількох осіб землі як територіальної основи суверенітету через порушення принципів рівності і справедливості у розподілі землі між власниками землі, забезпечувати зміцнення громадської злагоди на землі України.
10. Закріплені норми статей 3, 5, частини першої статті 13, частини першої статті 14 Конституції України зобов’язують державу в особі органів державної влади та органів місцевого самоврядування у рамках існуючого конституційного ладу відповідно до закону забезпечити кожному громадянину України рівні правові можливості доступу до використання землі та інших природних об’єктів права власності Українського народу з метою реалізації гарантованих у статтях 21, 24, 27, 48, 50 Конституції України невід’ємних і невідчужуваних природних прав людини на життя і здоров’я, права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, в тому числі право на достатнє харчування, одяг, житло, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Отже, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і права власника на землю від імені Українського народу і забезпечуючи охорону землі як основного національного багатства і природного ресурсу, зобов’язані діяти у передбачених Конституцією і законами України межах повноважень і у спосіб, які б виключали будь-які можливості надмірної концентрації значних площ землі і створення латифундій на праві власності на землю у одних громадян України порівняно з іншими, внаслідок чого нинішнє і прийдешні покоління громадян України можуть бути позбавлені можливості мати вільний та рівний доступ до справедливого розподілу і використання землі як головного засобу виробництва у сільському і лісовому господарствах, використання землі як просторового операційного базису для місць розселення, матеріального виробництва, рекреації, оздоровлення на праві власності та інших речових правах на землю, а також призводили до настання для громадян України ризиків голоду, поглиблення бідності, зниження і знищення родючості ґрунтів, інших негативних економічних, соціальних, екологічних, демографічних наслідків природного і техногенного характеру.

11. Закріплене у першому реченні частини першої статті 14 Конституції України імперативне положення про те, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, визначає загальні засади особливого режиму державно-правової охорони землі у межах території України.
12. Передбачене у першому реченні частини першої статті 14 Конституції України поняття „земля“ необхідно розуміти у контексті норми першого речення частини першої статті 13 Конституції України як об’єкт права власності Українського народу. Водночас правова сутність закріплених у цій нормі Конституції України понять „основне“, „національне“, „багатство“ полягає в тому, що розташована у межах території України земна поверхня разом з її ґрунтами, надрами, природними ландшафтами і ресурсами екологічних систем суші, природними ресурсами її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони має для Українського народу виключну і надзвичайно важливу економічну, соціальну, екологічну, духовну, історичну цінність порівняно з такими, створеними завдяки людській праці і знанням, іншими матеріальними і нематеріальними активами, як додаткова вартість у формуванні валового національного продукту, тобто всього багатства, що належить Українському народу на праві власності і підлягає розподілу через суспільні фонди споживання. При цьому в структурі об’єктів основного національного багатства визначальним для правового режиму інших природних та матеріальних ресурсів є земна поверхня, що вкрита ґрунтами, які утворилися на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості – родючості. Тому за Конституцією України одним з головних обов’язків держави перед Українським народом є забезпечення підвищення родючості ґрунтів, раціональне використання, збереження, відтворення і охорона природних властивостей землі, надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів у екологічних системах земної поверхні суші і моря у межах території України.
13. Закріплене у частині першій статті 14 Конституції України словосполучення „перебуває під особливою охороною держави“ передбачає, що держава в особі органів державної влади і органів місцевого самоврядування у визначених Конституцією України межах має забезпечити спеціальний правовий режим доступу до землі – об’єкта права власності Українського народу – та її охорону і захист як територіальної основи суверенітету України.
14. За змістом частини першої статті 14 Конституції України, яка перебуває у взаємозв’язку з положеннями преамбули та статей 1, 2, 3, 5, частин першої, четвертої статті 13 Конституції України перебування землі під особливою охороною держави означає таке: об’єктом особливої охорони є земля як основне національне багатство, яке за статтею 13 Конституції України належить Українському народу на праві власності; держава зобов’язана перед Українським народом забезпечувати охорону землі державно-правовими і організаційними засобами; від імені держави суб’єктами особливої охорони землі виступають органи державної влади і органи місцевого самоврядування; межі здійснення особливої охорони землі органами державної влади і органами місцевого самоврядування визначаються Конституцією України; правовий режим охорони землі державно-правовими засобами охоплює міждержавний, національний, регіональний та місцевий рівні; особливий режим охорони землі зобов’язує органи державної влади забезпечити реалізацію конституційних гарантій здійснення права власності Українського народу на землю; держава зобов’язана в інтересах Українського народу визначати правовий режим використання природних властивостей поверхні суші землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, а також природних ресурсів її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони; держава зобов’язана визначати правовий режим захисту землі як основи національного суверенітету Українського народу; держава зобов’язана встановлювати юридичну відповідальність за порушення Конституції України та чинного законодавства з питань здійснення права власності на землю, використання та охорони землі у межах території України.
15. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“. (далі – проект КСУ).

 — Проект Рішення Конституційного Суду України Справа №1-294/2019(6992/19) від 2 листопада 2020 року №-р/2020 був заблокований вищими посадовими особами України, після першого слухання де ішлось про офіційне тлумачення положень першого речення частини першої статті 1З, частини першої статті 14 Конституції України (254к/96-ВР), який по своїй суті визначав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» (552-IX) від 31 березня 2020 р.таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) та Декларації про Державний суверенітет України (55-ХІІ)

8.6 Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55-ХІІ (далі-Декларація), виражаючи волю народу України, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах (преамбула), Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення; Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу (розділ І «Самовизначення української нації»); Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. (розділ ІІ «Народовладдя»); Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР/України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян. (розділ VI «Економічна самостійність»).

Позбавлення права народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України внаслідок заходів законодавчого характеру розрахованих на експропріацію Української Землі, що є виключна власність української нації/українського народу нинішніх і прийдешні покоління. Земля, сонце, вода, людина, це витвір природи, не може бути товаром та перебувати в приватній власності, це власність всього народу і надається виключно в користування.

Юридичний факт, позбавлення народ/націю, засобів існування, суверенітету на територію/землю, та основи національного багатства, є ніщо інакше як  Злочин проти людства пункт 3 розділ VI «поневолення» Нюрнберзький принцип, стаття І пункт (1) апартеїд є злочином проти людства такі нелюдські акти, які є наслідком політики та практики апартеїду і подібної до неї політики та практики расової сегрегації та дискримінації, які визначені у статті II цієї Конвенції, стаття II пункт (b) умисне створення для групи (українського роду/нації) таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення, стаття ІІ пункт (d) будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані на експропріацію земельної власності, що належить групі (українського роду/нації). Дії подібні політики апартеїду передбачено Міжнародною конвенцією про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 3068 (XXVIII) від 30 листопада 1973 року ратифіковано 15.10.1975р. (285-ІХ), також стаття 5 пункту (а)(b), злочин геноциду та злочини проти людяності,  статуту міжнародного кримінального суду  статті 6 пункт (c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення, статті 7 частина (2) пункт (h)  «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні за своїм характером до тих, що зазначені в пункті 1, які вчиняються в контексті інституціолізованого режиму систематичного гноблення і домінування однієї расової групи над будь-якою іншою расовою групою або групами та які вчиняються з метою збереження такого режиму,  статті 7  частина (1) пункт (k) інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю Римський статут міжнародного кримінального суду (995_588).

 

Розділ 9 Щодо затвердження Конституції України на всеукраїнському референдумі.

9.0 <…> На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі. (абзац четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005) (v006p710-05)

9.1 <…> Вживання такого словосполучення у тексті Конституції України, зокрема у статті 150, не є випадковим. Конституції України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу (преамбула Конституції України), який відповідно до статті 5 Конституції України має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами (там же). Отже, прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття. Це підтверджується пунктом 1 статті 85 Конституції України, яка не передбачає права Верховної Ради України на прийняття Конституції України, а також статтею 156 Конституції України, згідно з якою законопроект про внесення змін до розділів, які встановлюють засади конституційного ладу в Україні, після його прийняття у Верховній Раді України має затверджуватись всеукраїнським референдумом. (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 1997 року № 3-зп) (v003p710-97)

9.2 <…> Конституція України визначає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (частина друга статті 5). У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) Конституційний Суд України роз’яснив, що “Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу” (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).

9.3 <…> Установча влада є виключним правом народу. Порядок здійснення установчої влади народом визначається Конституцією і законами України. Відповідно до статті 5 Конституції України народ має виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. “На думку Конституційного Суду України, положення частини третьої статті 5 Конституції України треба розуміти так, що народ… може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі” (абзац четвертий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом). (абзац третій, пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2008 року № 6-рп/2008) (v006p710-08)

 9.4 Отже, на підставі викладених вище неспростовних історично-юридичних фактів, які на сьогодні мають суттєве юридичне значення і не потребують доказування у суді, у ВІДСУТНІСТЬ офіційних доказів у вигляді постанови Центральної Виборчої Комісії (ЦВК) офіційного факту затвердження Конституції України від 28 червня 1996 року Всеукраїнським референдумом Українського народу Самостійної української держави України виключно Громадянами України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України безпосередньо та офіційно встановлених положеннями абзаців 1 та 7 преамбули нової Конституції України (254к/96-ВР) Керуючись, Рішеннями Конституційного Суду № 3-зп від 11 липня 1997 року, 4-зп від 3 жовтня 1997 року (щодо офіційного тлумачення порядку прийняття і введення в дію нової Конституції України на всеукраїнському референдумі) та Рішень № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 (щодо офіційного тлумачення положень частини другої, третьої і четвертої статті 5 Конституції України).

9.5 Положення частини четвертої статті 5 Конституції України (254к/96-ВР) “ніхто не може узурпувати державну владу” треба розуміти як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями. Рішення Конституційного Суду України 5 жовтня 2005 року N 6-рп/2005 (v006p710-05)

Юридичний факт, узурпації державної влади, позбавивши народ – носія суверенітету і єдине джерело влади, реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні як первинний суб’єкт влади, шляхом затвердження Конституції України на всеукраїнському референдумі. Попередня кваліфікація злочину, ст.109 Кримінального кодексу України (2341-ІІІ) Дії, вчинені з метою повалення конституційного ладу, особами, пред­ставниками влади з використанням засобів масової інформації, застосувавши нейролінгвістичне програмування (НЛП – це набір психологічних технік, які дозволяють впливати на думки та поведінку людей) через засоби масової інформації, ЗМІ, і є (психологічний примус).

 

Доктрина поневоленій української нації почалась більшовиками з 1917 р. і триває по теперішній час. Аналіз трагічного минулого, свідчень про голодомор, геноцид української нації, дає можливість не лише зрозуміти цінність людського життя через емоційну причетність до свідчень конкретних людей завдяки відео інтерв’ю жертв нацизму та сталінізму, а й усвідомити важливість права на життя як юридичної норми, що спирається на перший цінність людини, а не влади чи інших суспільних атрибутів. Більшовики/комуністи, члени ЦК КПРС, не були осуджені судом та ув’язнені за свої злочині діяння, а після 1 грудня 1991 р. створення самостійної української держави України, почали нові злочини, руйнування економіки Держави України, знищення обороноздатності, наукового потенціалу, державного устрою.

Окупаційний режим в якому перебуває поневолена українська нація/народ України всіх національностей, застосовує всі важелі для панування, злочинного угрупування, умисно створені умови життя для повного або часткового знищення людської гідності, залякування, дискримінація, вбивства, тортури, переслідування, політичні репресії. В повній мірі застосування Нейролінгвістичного програмування – кодування психіки (НЛП) (англ. Neuro-linguistic programming (NLP) через свої власні засоби масової інформації.

1. “Виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН” (абзац третійпреамбули Акта). Декларації про державний суверенітет України (55-12), український народ остаточно й безповоротно затвердив Акт «створення самостійної української держави України» 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі стало волевиявлення української нації/усього Українського народу і має вищу юридичну силу.
2. Відсутність Державного Гербу України передбачено статтею 20 Конституції України (254к/96-ВР), що уособлюють Державу та Державний суверенітет України.
3. Узурповане гарантоване право територіальних громад на утворення свого конституційного органу місцевого самоврядування, виявляти свою волю, вибирати та бути вибраним в свій конституційний представницький орган місцевого самоврядування, згідно статей ст.7,38,69,71 реалізовувати своє право власника на майно, землю, природні ресурси, ст. 140,143 Конституції України (254к/96-ВР).
4. Узурповане гарантоване право територіальних громад мати в своїй власності місцеві бюджети на інші рахунки, відповідно статті 143 Конституції України (254к/96-ВР).
5. Узурповано суспільний конституційний лад, передбачений Конституцією України (254к/96-ВР) статті 6 існування конституційних органів суб’єктів публічного права.
6. Відсутнє конституційне громадянство держави України, згідно статті 4 Конституції України (254к/96-ВР).
7. Позбавлення конституційного власника, суспільного багатства та справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, відповідно статей 13, 14, 95 Конституції України (254к/96-ВР).
8. Заходи законодавчого характеру, спрямовані на експропріацію землі, що є основним національним багатством та власність української нації/українського народу, згідно статей 13, 14 Конституції України (254к/96-ВР).
9. Позбавлення українську націю/український народ, народного волевиявлення, що здійснюється у формі виборів Президента України які визначено у  статті 69 та частина п’ята статті 103 Конституції України (254к/96-ВР), чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року, (в останню неділю березня 2024 року не відбулось виборів Президента України, інше не передбачено Основним Законом України).

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2014 року № 5-рп/2014 (v005p710-14), є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Положення частин першої, п’ятої статті 103 Конституції України необхідно розуміти так, що Президент України обирається громадянами України на позачергових, як і на чергових, виборах строком на п’ять років.

• Відсутність в метриці національність (національного коріння),
• Право залишати свою країну,
• Відсутність національної грошової одиниці – гривні,
• Не введення/оголошення стану війни,
• Порушене право на захист (вільно мати зброю),
• Безпосередньо складати обвинувальний акт та представляти в суді,
• Вільно вибирати собі представника/захисника в суді,
• Інших позбавлених основних прав людини і свобод,
• Тощо.

 

Застосувавши психологічну маніпуляцію – газлайтинг. Існує багато прийомів, які використовують для газлайтингу, іншими словами для обману своїх жертв, таких як обфускація.

Утримання

Аб’юзер удає, що не розуміє думку жертви. Вони відмовляються слухати те, що скаже людина, якою вони маніпулюють. Кривдник також може звинувачувати жертву у тому, що це вона викручує факти.

Заперечення фактів

Маніпулятор ставить під сумнів пам’ять жертви, попри те, що жертва все правильно запам’ятала. Кривдники кажуть, що цього не було, хоча людина точно знає, що це сталося.

Блокування та відволікання

Кривдник вирішує, які теми є «хорошими» для розмови. Аб’юзер буде переводити розмову з теми на тему та повністю контролювати розмову. Ця людина може сказати жертві, що вона говорить не по темі, або занадто багато скаржиться.

Знецінення почуттів і емоцій

Кривдник змушує жертву повірити, що її думки чи потреби не є важливими та що вона є просто надто чутливою. Це словесний аб’юз, який принижує, применшує важливість почуттів, думок та досвіду.

Забування та заперечення

Кривдник вдає, що забуває те, що насправді сталося. Він може заперечувати наявність обіцянок з його боку або відкладати їх виконання, хоча вони можуть бути важливими для жертви. Хоча таке невиконання обіцянок може статись у всіх, у газлайтерів такі ситуації відбуваються на постійній основі та за відсутності на те важливих причин. Вони можуть вигадувати, або створювати штучні бар’єри, щоб дозволити собі заперечувати або відкладати те, що є важливим для жертви.

 

Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього (резолюція 3068 ХХVІІІ від 30 листопада 1973 р. ратифікована (285–ІХ) від 15.10.1975 р. і є частиною національного законодавства України, згідно статті 9 Конституції України (254к/96-ВР). (Додаток 40)

Стаття І (1) апартеїд є злочином проти людства і що нелюдські акти, які є наслідком політики та практики апартеїду і подібної до неї політики та практики расової сегрегації та дискримінації, які визначені у статті II цієї Конвенції.

Стаття ІІ «злочин апартеїду», який включає схожу з ним політику та практику расової сегрегації та дискримінації, <…> означає такі нелюдські акти, які здійснюються з метою встановлення та підтримки панування однієї расової групи людей над якоюсь іншою расовою групою людей та її систематичного придушення.

1. a) позбавлення члена або членів расової групи або груп права на життя та свободу особи.
2. ii) шляхом заподіяння членам групи (українській нації) серйозних розумового розладу та посягання на їх свободу або гідність або внаслідок застосування нелюдських чи принижують гідність поводження та покарання.
3. b) умисне створення для групи (українській нації) таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення.
4. c) будь-які заходи законодавчого характеру розраховані на те, щоб перешкодити участі групи (українській нації) у політичному, соціальному, економічному та культурному житті країни, та умисне створення умов, що перешкоджають повному розвитку такої групи, зокрема шляхом позбавлення основних прав людини і свобод, включаючи право залишати свою країну право на громадянство, право на свободу переконань та вільне вираження їх.
5. d) будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані, експропріації земельної власності, що належить групі (українській нації).
6. f) переслідування членів (української нації), шляхом позбавлення їх основних прав і свобод через те, що вони виступають проти апартеїду.

Римський статут Міжнародного кримінального суду (995_588) ратифікований від 21.08.2024 р. (3909-IX) стаття 5 пункт (а) злочин геноциду, пункт (b) злочини проти людяності. Злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду. Статті 6 пункт (c) Геноцид означає будь-яке з таких діянь, які вчинено з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку, умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення; (Поняття «геноцид» запровадив Рафаль. Лемкін у книзі «Правління Осі в окупованій Європі» (англ. «Axis rule in occupied Europe»; 1944). Геноцид може бути організованим чи стихійним. Суб’єктивна сторона злочину геноциду вимагає його вчинення умисно та свідомо (ст.30 Римського статуту). Додатково вимагається обов’язкова наявність спеціального умислу знищити повністю чи частково національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Фактичне знищення такої групи може не відбутися.

Стаття 7 частина (2) пункт h) Злочини проти людяності, «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні за своїм характером до тих, що зазначені в пункті 1, які вчиняються в контексті інституціоналізованого режиму систематичного гноблення і домінування однієї расової групи над будь-якою іншою расовою групою або групами та які вчиняються з метою збереження такого режиму.

Стаття 7 частина (1) пункт (k) інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю.

 

Нюрнберзький принцип:

• Принцип I встановлює: «Будь-яка особа, яка вчиняє діяння, що визнається злочиномвідповідно до міжнародного права, несе відповідальність і тому підлягає покаранню.»
• Принцип II встановлює: «Той факт, що національне право не встановлює покаранняза діяння, що визнається злочином відповідно до міжнародного права, не звільняє особу, яка вчинила це діяння, від відповідальностіза міжнародним правом».
• Принцип III встановлює: «Той факт, що особа, яка вчинила діяння, що визнається злочином відповідно до міжнародного права, виступала як глава держави або відповідальний державний чиновник не звільняє цю особу від відповідальності за міжнародним правом».

 

Від імені українського народу виступає парламент Верховна Рада України.

Голова Верховної Ради України — одна з найвищих державних посад в Україні. Голова Верховної Ради України організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів; володіє індивідуальним конституційно-правовим статусом, що передбачає наявність у нього власних конституційних повноважень; реалізує власну правоздатність, виступає самостійним суб’єктом публічно-правових відносин; підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням; веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту;

1. Першим Головою Верховної Радинезалежної України став КРАВЧУК Леонід Макарович (1990—1991 рр.).
2. КРАВЧУК Леонід Макарович (23 липня1991 — 5 грудня1991 р.)
3. ПЛЮЩ Іван Степанович (5 грудня1991 — 17 травня1994 р.)
4. МОРОЗ Олександр Олександрович (18 травня1994 — 14 квітня1998 р.)
5. ТКАЧЕНКО Олександр Миколайович (7 липня 1998 – 1 лютого 2000 р.)
6. ПЛЮЩ Іван Степанович (1 лютого2000 — 14 травня2002 р.)
7. ЛИТВИН Володимир Михайлович (28 травня2002 — 25 травня2006 р.)
8. МОРОЗ Олександр Олександрович (6 липня2006 — 23 листопада2007 р.)
9. ЯЦЕНЮК Арсеній Петрович (4 грудня2007 — 12 листопада2008 р.)
10. ЛИТВИН Володимир Михайлович (9 грудня2008 — 12 грудня2012 р.)
11. РИБАК Володимир Васильович (13 грудня2012 — 22 лютого2014 р.)
12. ТУРЧИНОВ Олександр Валентинович (22 лютого2014 — 27 листопада 2014 р.)
13. ГРОЙСМАН Володимир Борисович (27 листопада 2014 — 14 квітня2016 р.)
14. ПАРУБІЙ Андрій Володимирович (14 квітня2016 — 29 серпня2019 р.)
15. РАЗУМКОВ Дмитро Олександрович (29 серпня2019 — 7 жовтня2021 р.)
16. СТЕФАНЧУК Руслан Олексійович(8 жовтня2021р. по теперішній час)

Аналізуючи текст Присяги депутата (голови Верховної Ради України) вступаючи на посаду держслужбовця, він добровільно, свідомо взяв на себе відповідальність за забезпечення ефективного здійснення завдань і функцій Української Держави шляхом сумлінного виконання посадових обов`язків, вірність Україні, боронити суверенітет і незалежність України, дбати про блага Вітчизни і добробут Українського народу, додержуватись Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників, та підписав присягу. (Додаток 41)

В даному випадку, голова Верховної Ради України, порушуючи присягу, шляхом прийняття/підписання проекти законів які привело до узурпації влади, повалення суспільного ладу – Конституції України, злочини проти людяності, апартеїду, геноциду, поневолення української нації/народу та загрози національної безпеки, економіки, обороноздатності, державності України.

<…> Встановлення відповідальності за вчинення переважної більшості злочинів, передбачених Римським Статутом Міжнародного Кримінального Суду (995_588), є міжнародно-правовим зобов’язанням України відповідно до інших міжнародно-правових документів, які набули чинності для нашої держави (багато з них – задовго до набрання чинності Конституцією України (254к/96-ВР)). Це, зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього (995_155) від 9 грудня 1948 року (набула чинності 15 лютого 1955 року); Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (995_154) від 12 серпня 1949 року (набула чинності 3 січня 1955 року); Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (995_153) від 12 серпня 1949 року (набула чинності З січня 1955 року); Конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту (995_721) від 14 травня 1954 року (набула чинності 6 липня 1957 року); Міжнародна конвенція про попередження злочину апартеїду та покарання за нього (995_149) від 30 листопада 1973 року (набула чинності 18 липня 1976 року); Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (995_085) від 10 грудня 1984 року (набула чинності 26 червня 1987 року). (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивована частина)

Статут фактично відтворює переважну більшість положень, що визначають злочини, саме названих та інших конвенцій, до яких приєдналася Україна. До того ж положення Статуту, які забороняють злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії, розглядаються нині як звичаєва норма міжнародного права, що неодноразово підтверджували міжнародні судові органи. Отже, їх характер як злочинних згідно зі статтею 18 Конституції України не залежить від приєднання України до Статуту та набуття ним чинності. (абзац дев’ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивована частина Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року N 3-в/2001) (v003v710-01)

<…> Скасування конституційних прав і свобод – це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідним і загальним. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005) (v005p710-05)

 

Відповідно до ч.1 ст. 214 Кримінальний Процесуальний Кодекс України (4651-VI) (далі – КПК України) слідчий/прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. (далі закон).

Прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

– Наказ Офісу Генерального Прокурора від 18.08.2023 № 298 (v0298905-20) «Про затвердження про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення» (Розділ ІІ Порядок формування та ведення Реєстру) частина 4 Особливості обліку кримінальних правопорушень: пункт 6. Відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим, дізнавачем чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо. виділення досудового розслідування в окреме провадження, якому присвоюється новий номер кримінального провадження;

Відповідно до ч.1 ст.216 КПК України (4651-VI) Слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.

На виконання частини другої статті 55 КПК України (4651-VI) (Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення):

– вручити заявнику пам’ятку, про процесуальні права і обов’язки потерпілого, передбачені статтями 55, 56, 57 КПК України;

– надати можливість повідомляти додаткові свідчення в порядку пункту 6 частини першої статті 56 КПК України, виключно в рамках відкритого кримінального провадження по зазначеному факту кримінального злочину в цій заяві;

– згідно вимог пунктів частини другої статті 60 КПК України вручити нам документ, що підтверджує прийняття і реєстрацію нашої заяви про вчинений кримінальний злочин (талон повідомлення ЄО/ЖЄО), а також витяг з ЄРДР.

 

На підставі вищенаведеного, керуючись; Статутом ООН (995_010)., Звернення Верховної Ради України до народу (1660–ХІІ) від 11.10.1991 р., Декларацією про Державний суверенітет України (55-12 )., ст.1 Закон України «Про власність» (697-XII), ст.4 Закон України «Про надра» (132/94-ВР)., Резолюції 1803 (ХVІІ) Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних націй «Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами» від 14 грудня 1962 року., Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (995_155)., ст. ст. 1, 2, 3, 8, 9, 13, 14, 19, 20, 38, 71, 95, 140, 141, 142, 143, 144, Конституції України (254к/96-ВР), ст.17, 55, 56, 110, 214, 215, 216 Кримінального процесуального кодексу України (4651-VI)., Злочини проти людства пункт 3 розділ VI «поневолення» Нюрнберзький принцип, статті 5 (а) (b), статті 6 (c), стаття 7 (2) (h), стаття 7 (1) (k) Римського статуту міжнародного кримінального суду (995_588) ратифіковано (3909-IX) від 21.08.2024 р., стаття І,  стаття ІІ пункт (с), стаття 2 (d)., Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього резолюція 3068 ХХVІІІ, ратифіковано 15.10.1975 р. (285-ІХ).,

Вимагаємо:

1. Згідно статті 214 КПУ України (4651-VI), Прийняти та невідкладно зареєструвати цю заяву громадян __________________________________________________ та ______________________ __________________________________________ представників українського роду/нації, про вчиненні злочини проти людяності пункт 3 розділу VI «поневолення» Нюрнберзький принцип, стаття І, стаття ІІ пункт (b), стаття ІІ пункт (с), стаття ІІ пункт (d), Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього резолюція 3068 ХХVІІІ, ратифіковано 15.10.1975р. (285-ІХ)., стаття 5 (а) (b),  статті 6 (c), стаття 7 (2) (h), стаття 7 (1) (k) Римського статуту міжнародного кримінального суду (995_588) ратифіковано (3909-IX) від 21.08.2024 р., відповідно статті 9 Конституції України (254к/96-ВР) Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Посадові особи – Голови Верховної Ради України, порушуючи присягу, шляхом прийняття/підписання проекти законів які спрямовані до політики апартеїду, узурпації влади, повалення суспільного ладу – Конституції України, злочини проти людяності, геноциду, поневолення нації/народу та загрози національної безпеки, економічного та оборонного потенціалу, загроза державності України, дії вчиняються з метою збереження злочинного режиму (згідно переліку):
2. КРАВЧУК Леонід Макарович (1990—1991 рр.).
3. КРАВЧУК Леонід Макарович (23 липня 1991 — 5 грудня1991 р.)
4. ПЛЮЩ Іван Степанович (5 грудня1991 — 17 травня1994 р.)
5. МОРОЗ Олександр Олександрович (18 травня1994 — 14 квітня1998 р.)
6. ТКАЧЕНКО Олександр Миколайович (7 липня 1998 – 1 лютого 2000 р.)
7. ПЛЮЩ Іван Степанович (1 лютого2000 — 14 травня2002 р.)
8. ЛИТВИН Володимир Михайлович (28 травня2002 — 25 травня2006 р.)
9. МОРОЗ Олександр Олександрович (6 липня2006 — 23 листопада2007 р.)
10. ЯЦЕНЮК Арсеній Петрович (4 грудня2007 — 12 листопада2008 р.)
11. ЛИТВИН Володимир Михайлович (9 грудня2008 — 12 грудня2012 р.)
12. РИБАК Володимир Васильович (13 грудня2012 — 22 лютого2014 р.)
13. ТУРЧИНОВ Олександр Валентинович (22 лютого2014 — 27 листопада 2014 р.)
14. ГРОЙСМАН Володимир Борисович (27 листопада 2014 — 14 квітня2016 р.)
15. ПАРУБІЙ Андрій Володимирович (14 квітня2016 — 29 серпня2019 р.)
16. РАЗУМКОВ Дмитро Олександрович (29 серпня2019 — 7 жовтня2021 р.)
17. СТЕФАНЧУК Руслан Олексійович(8 жовтня2021р. по теперішній час)

інших  причетних до злочинів які безпосередньо сприяли, заохочували чи співпрацювали у скоєнні вище зазначених злочинах, будуть встановлені в рамках досудового розслідування.

Вище зазначені докази надані в короткій фабулі в розділах 1,2,3,4,5,6,7,8,9 цієї заяви.

2. Після подання нашої заяви про злочин, негайно або не пізніше 24 годин, внести відомості про вказані міжнародні кримінальні злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою кваліфікацією зазначеною у заяві за кожним правопорушенням окремо.
3. Видати витяг з ЄРДР про внесення відомостей про вказані Міжнародні кримінальні злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань по кожним правопорушенням окремо.
4. Вручити нам пам’ятку, про процесуальні права і обов’язки потерпілого, передбачені статтями 55, 56, 57 КПК України;
5. Здійснити слідчим/прокурором процесуальні дії, винести постанову та передати матеріали за підслідністю до органів, до яких відносяться кримінальні правопорушення (діяння, подібних до політики апартеїду, злочини проти людяності, геноцид), у зв’язку з якими розпочаті досудові розслідування.

 

Згідно статті ІІІ пункт (b) Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього резолюція 3068 ХХVІІІ, не внесення заяви про злочин до ЄРДР може кваліфікуватись, як  безпосередньо сприяння, заохочення та співпраця у скоєнні злочинів/діянь, подібних до політики апартеїду, злочини проти людяності, геноцид.

 

Міжнародній кримінальній відповідальності, незалежно від мотиву, підлягають особи, члени організацій та установ та представники держав, які проживають як на території держави, де здійснюються ці дії, так і в будь-якій іншій державі, де вони є, стаття ІІІ Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього резолюція 3068 ХХVІІІ,

 

В цій заяві про злочин, викладена коротка фабула. Інші докази будуть надані в рамках відкритого досудового розслідування в статусі жертви/потерпілого.

 

Повідомити нас письмово у встановленому законом строк про початок кримінального провадження у формі досудового розслідування фактів вчинення кримінальних міжнародних злочинів.

 

Усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, Перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій, усвідомлено, самостійно і добровільно повідомляємо про те, що ми не маємо жодних намірів щодо самогубства чи самокаліцтва та оголошуємо, що, Якщо після подання цієї заяви ми, громадяни, представники свого українського роду ________________________________ ____________________________, та ____________________________________________________, будемо зазнавати переслідування за те, що ми виступаємо проти дій, подібних до політики апартеїду, узурпації влади, повалення суспільного ладу – Конституції України, злочини проти людяності, геноциду, поневолення нації/народу та загрози національної безпеки, економічного та оборонного потенціалу, загроза державності України, дій вчинених з метою збереження злочинного режиму, або будемо знайдені мертвими, скаліченими чи постраждають члени наших родин, чи постраждає майно, що нам належить, то просимо в цьому звинуватити – всіх голів Верховної Ради України, керівника Служби Безпеки України, керівника Служби Безпеки України у Вінницькій області та усіх осіб які брали участь у незаконній злочинній діяльності та отримували від такої діяльності незаконну вигоду.

 

До заяви додаються фотокопії з оригіналу (Додатки):

1. Свідоцтво про народження потерпілого/ї серії ______ № ____________, ________________ ___________________________________________________________________________________ (Ім’я, по Батькові, (дівоче Прізвище) Прізвище потерпілого/жертви) (арк.1).
2. Свідоцтво про народження потерпілого/ї серії ______ № ____________, ________________ ___________________________________________________________________________________ (Ім’я, по Батькові, (дівоче Прізвище) Прізвище потерпілого/жертви) (арк.1).
3. Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991р. № 1427 – ХІІ було проголошено незалежність України (арк.1).
4. Постанова Верховної Ради Української РСР від 11 жовтня 1991р. № 1660 – ХІІ Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України (арк.1).
5. Звернення Верховної Ради України до народу, згідно Постанова Верховної Ради Української РСР від 11 жовтня 1991р. № 1660 – ХІІ Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України (арк.3)
6. Акт проголошення незалежності України (1427-XII) (арк.1).
7. Відомості про результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991р. (арк.1).
8. Протокол центральної комісії по виборах Президента України та з всеукраїнського референдуму (про результати всеукраїнського референдуму) (арк.1)
9. Центральна виборча комісія, Постанова від 4 грудня 1991р. № 60, АКТ проголошення незалежності України вважати підтвердженим. (арк.1).
10. Декларації про Державний суверенітет України (55-12) (арк.4).
11. “Українська Радянська Соціалістична Республіка” та «Українська РСР” замінити словом «Україна» з офіційного сайту ООН (https://www.un.org/ru/about-us/member-states/ukraine) (арк.1).
12. Постанова «Про Державний герб України» від 19.02.1992 р. (2137-XII). (арк.2).
13. Постанова Президії Верховної Ради України «Про гербові печатки Верховної Ради України, її органів і структурних підрозділів апарату» (2323-XII). (арк.3).
14. Указ Президента України від 19.12.1996 р. № 1230/96 «Про Велику Державну Печатку України» (арк.1).
15. Єдиний державний реєстр нормативних актів. (арк.1).
16. Газета Урядовий кур’єр, 24.12.1996 р., № 242 Опублікування Указу Президента України від 19.12.1996 р. № 1230/96 (арк.1).
17. Указ Президента України «Про офіційні символи глави держави» №1507/99 від 29 листопада 1999 року (арк.3).
18. Реєстр в Міністерстві Юстиції України 12910/1999 від 01.12.1999 р. Указ Президента України №1507/99 від 29 листопада 1999 р. (арк.1).
19. Газета Урядовий кур’єр, 01.12.99, № 225, Опублікування Указу президента України №1507/99 від 29 листопада 1999 р. (арк.1).
20. Колективний запит до Верховної Ради України, Вих. № 153, від 24 квітня 2024 р. (арк.1).
21. Листа Апарату Верховної Ради України № 18/07-837 від 5 травня 2021 р. (арк.1).
22. Закон України від 2 червня 2016 р. (1402-VIII) «Про судоустрій і статус суддів»; Закон України від 2 червня 2016 р. (1404-VIII) «Про виконавче провадження»; Закон України від 27 лютого 2014 р.(7940-VII) «Про Кабінет Міністрів України» (арк.3).
23. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (280/97-ВР) від 21 травня 1997 р. (арк.3).
24. Кримінальний кодекс України (2341-ІІІ) від 5 квітня 2001 р. (арк.3).
25. Цивільний кодекс України (435-ІV) від 16 січня 2003 р. (арк.3).
26. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (755-IV) від 15 травня 2003 р. (арк.3).
27. Газета «Голос України» №102 (1602) від 12 червня 1997 р. офіційного опублікування Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». (арк.2).
28. Колективний запит № 229 від 16 жовтня 2021 р. (арк.1).
29. Листа від Національного Банку України 03.11.2021 р. № 57-0010/103716.(арк.2).
30. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118 (118-96-п) (арк.14).
31. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №740 (740-98-п) (арк.14).
32. Лист від Апарату Верховної Ради України від 21 грудня 2020 р. №18/10-2205 (арк.1).
33. Лист від Апарата Верховної Ради України від 18 грудня 2020 р. №18/10-2288 (арк.1).
34. Колективний Запит, Вих. № 467і від 07.05.2024 р. до Міністерство Юстиції України (арк.1).
35. Лист Міністерство Юстиції України № 72670/81472-33-24/10.2.1 від 14.05.2024 р. (арк.1).
36. Запит на публічну інформацію Вих № 116, до Апарату Верховної Ради України (арк.1).
37. Лист від Апарату Верховної Ради України від 17 березня 2021 р. № 18/07-545 з копіями оригіналу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31 березня 2020 р. (552-IX) (арк.2).
38. Звернення 46 народних депутатів України до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень першого речення частини першої статті 1З, частини першої статті 14 Конституції України. (арк.20).
39. Проект Рішення Конституційного Суду України Справа №1-294/2019(6992/19) від 2 листопада 2020 року №-р/2020. (арк.29).
40. Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про ратифікацію Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього» від 15.10.1975 р. (285-ІХ) (арк.6).
41. Присяги Голів Верховної Ради України (арк.17).

 

Відмова в будь-який спосіб та з будь-яких підстав у належному розгляді, внесені відомостей по цій заяві до ЄРДР, кваліфікованому, неупередженому та безпристрасному досудовому розслідуванні та притягненню до юридичної відповідальності всіх без виключенню причетних до злочинів описаних в цій заяві може кваліфікуватись, як  безпосередньо сприяння, заохочення та співпраця у скоєнні злочинів/діянь, подібних до політики апартеїду, злочини проти людяності, геноциду групи громадян української нації та народу України.

 

Заява про злочини посадових осіб, Парламенту України – голови Верховної Ради України проти представників українського народу/нації, __________________________________________ __________________________ (Ім’я, по Батькові, Прізвище) та ______________________________ _________________________________________ (Ім’я, по Батькові, Прізвище), які караються за міжнародним правом; Злочини проти людства пункт 3 розділ VI «поневолення» Нюрнберзький принцип, стаття І пункт (1)  апартеїд є злочином проти людства такі нелюдські акти, які є наслідком політики та практики апартеїду і подібної до неї політики та практики расової сегрегації та дискримінації, які визначені у статті II цієї Конвенції, стаття II пункт (b) умисне створення для групи (українського Народу/нації) таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення, стаття ІІ пункт (с), будь-які заходи законодавчого характеру розраховані на те, щоб перешкодити участі групи (українського Народу/нації) у політичному, соціальному, економічному та культурному житті країни, та умисне створення умов, що перешкоджають повному розвитку такої групи, зокрема шляхом позбавлення основних прав людини і свобод, включаючи право залишати свою країну, право на громадянство, право на свободу переконань та вільне вираження їх, стаття ІІ пункт d) будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані на експропріацію земельної власності, що належить групі (українського Народу/нації). Дії подібні політики апартеїду передбачено Міжнародною конвенцією про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 3068 (XXVIII) від 30 листопада 1973 року ратифіковано 15.10.1975р. (285-ІХ),  також стаття 5 пункту (а) (b), злочин геноциду та злочини проти людяності,  статуту міжнародного кримінального суду статті 6 пункт (c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення, статті 7 частина (2) пункт (h) «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні за своїм характером до тих, що зазначені в пункті 1, які вчиняються в контексті інституціолізованого режиму систематичного гноблення і домінування однієї расової групи над будь-якою іншою расовою групою або групами та які вчиняються з метою збереження такого режиму, статті 7 частина (1) пункт (k) інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю. Римський статут міжнародного кримінального суду (995_588) ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього» (3909-IX) від 21.08.2024 р., яка в розумінні статті 9 Конституції України (254к/96-ВР) є частиною національного законодавства України, з додатками всього на 183 арк., зміст яких, в електронній формі опублікований за посиланням:

https://drive.google.com/drive/folders/16NRqvyAShKXa7M888GWz_YVUi4NFVyMH?usp=drive_link

 

Потерпілі громадяни:

1. ________________________________ (ініціали, Прізвище), ________________ (національності),

_________ (власний підпис) « __ » _____________ 20 __ р. (дата подачі)

 

2. ________________________________ (ініціали, Прізвище), ________________ (національності),

_________ (власний підпис) « __ » _____________ 20 __ р. (дата подачі)