295 Оказується може рішення Ради суддів України від 24.02.2022 №9 відмінити Закон України про доступ до публічної інформації та ст. 34 Конституції України

Вих. №295
Оказується може рішення Ради суддів України від 24.02.2022 №9 відмінити Закон України про доступ до публічної інформації та ст. 34 Конституції України відповідно до якої Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом… “
від __________________ 2022 року
Вінницький міський суд Вінницької області
ЄДРПОУ: 38328720 Голова суду: ГАЙДУ Ганна Володимирівна
21050 м. Вінниця, вул. Грушевського, буд. 17.
Журналістський запит
про надання публічної інформації за Законом України “Про доступ до публічної інформації”
Ознайомившись з положеннями ст.ст. 3568131419202122232428293031323440555660646869, 75, 124125140141142143 Конституції України, ст.ст. 281316317318319321324327 Цивільного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ місцевого самоврядування, ст.ст. 6667364365367 Кримінального кодексу України, ст.ст. 2356791011202124252931 Закону України «Про інформацію», ст.ст. 123451014192021 При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується, 22 п. 2. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. п.3 Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача., 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів, ст. 10 КОНВЕНЦІЯ «Про захист прав людини і основоположних свобод», ст. 19 Загальна декларація прав людиниДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ.
З огляду на офіційні відомості розміщені на сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДРПОУ) «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, зареєстрована як суб’єкт господарювання з кодом економічної діяльності КВЕД 84.23 є платником єдиного внеску і податків. Крім того, зазначена вище юридична особа зареєстрована в американському реєстрі «Dun & Bradstreet».
Згідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів ( 994_001-09 ) Стаття 2 Право доступу до офіційних документів, Кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.
Відповідно до положень Статті 40. Конституції України (Основного закону) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 34. Конституції України гарантує кожному громадянину України право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 3. Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до положень статті 4. доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб’єктів владних повноважень, вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Згідно з положеннями статті 5., зазначеного закону, доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною сьомою статті 6 цього закону встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно з положеннями статті 21. Закону «Про доступ до публічної інформації», інформація на запит надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Відповідно до положень частини 2, 3 статті 22., даного закону, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Нормами прямої дії (ч. 3 ст. 😎 чинної Конституції України (Основного закону) в статті 6 встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Правовий порядок в Україні, визначений частиною першою статті 19 Конституції, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Частиною другою цієї статті встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень підпункту 6 пункту 16-1 Розділу ХV «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Конституції України до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені ЗАКОНОМ.
Крім того, Розділом VIII «ПРАВОСУДДЯ» чинної Конституції України (Основного закону – закону прямої дії) встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ст. 124 КУ). Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується ЗАКОНОМ, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (ст. 125 КУ). Правосуддя здійснюють судді (ст. 127 КУ). Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом (ст. 128 КУ). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом (ст. 129 КУ). Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129-1 КУ).
Слід зауважити, що встановлені зазначеним вище Розділом VIII «ПРАВОСУДДЯ» Основного закону (Конституції) принципи, цілком і повністю відповідають міжнародним принципам і стандартам правосуддя, які виражені і закріплені в наступних міжнародних нормативно-правових документах, а саме:
1. Загальна Декларація прав людини, (Генеральна Асамблея ООН, 10.12.1948);
2. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (Генеральна Асамблея ООН, 16.12.1966);
3. Бангалорські принципи поведінки суддів (Гаага, 26.11.2002), схвалені резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27.07.2006;
4. Основні принципи незалежності судових органів, прийняті на VII Конгресі з попередження злочинів і поводження з правопорушниками 26 серпня –6 вересня 1985 р.;
5. Резолюція 60/159 Генеральної Асамблеї ООН «Права людини при здійсненні правосуддя» від 16.12.2005;
6. Резолюція 2004/32 Комісії ООН з прав людини «Цілісність судової системи» від 19.04.2004;
7. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рада ЄС, 04.11.1950, Україна приєдналася 17.07.1997);
8. Хартія Європейського Союзу про основні права (Європейський парламент, Рада ЄС, Європейська комісія, м. Ніцца, 07.12.2000);
9. Європейська хартія «Про статус суддів» від 10.07.1998.
Засадничими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Верховною Радою України Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»), – є довіра до суду встановленого законом.
Частиною третьою статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суд як державний орган має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Положеннями статті 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд утворюється і ліквідовується ЗАКОНОМ. Проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів. Кількість суддів у суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів. Суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом».
Зважаючи на міжнародні норми права хотілося б зауважити, що відповідно до Загальної декларації прав людини (яка була Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) всі люди є рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7). Крім того, кожна людина має гарантоване Конституцією і законом право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 😎.
Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…».
Згідно до положень визначених підпунктом (b) пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».
Відповідно до положень частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 р. (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність, в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб’єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі – тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об’єктивного критерію – тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об’єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності суддів. У цьому зв’язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».
Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).
На додачу, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб’єктивною та об’єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об’єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об’єктивний критерій), а й може бути пов’язана з питанням його або її особистих переконань (суб’єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб’єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об’єктивної безсторонності».
Крім того, варто зазначити, що під «судом» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом, а саме: суд утворений безпосередньо на підставі закону; суд діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.
Текст статті 6 Конвенції може скласти враження, що її вимоги є виконаними, коли справа заявника була розглянута будь-яким національним судом, який створено на підставі закону. Однак ЄСПЛ у кількох рішеннях наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Першою справою, в якій ЄСПЛ розглянув питання компетенції суду у світлі вимоги «суду, встановленого законом», є справа «Coeme та інші проти Бельгії» (№ 3249296 та ін., рішення від 22 червня 2000 року). У цій справі касаційний суд Бельгії (верховний судовий орган країни) виніс вирок у першій інстанції щодо міністра уряду та 4 інших осіб, які ніколи не обіймали міністерських постів, хоча відповідно до національного законодавства цей суд був повноважним виносити рішення у першій інстанції тільки щодо міністрів.
У справі «Gurov проти Молдови» (№ 3645502, рішення від 11 липня 2006 року) ЄСПЛ визнав порушенням частини першої статті 6 Конвенції розгляд цивільної справи суддею, строк повноважень якого на момент розгляду справи закінчився, але він продовжував виконувати судові повноваження за відсутності будь-яких правових підстав.
Подібно до цієї справи, у справі «Олександр Волков проти України» (№ 21722/11, рішення від 9 січня 2013 року) заявник на національному рівні оскаржив до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) своє звільнення з посади судді. Для цього 19 жовтня 2010 року Головою ВАСУ була спеціально створена палата, яка згодом частково задовольнила позов заявника. Заявник стверджував, що на час розгляду справи строк повноважень Голови ВАСУ сплив, чинне на той час законодавство не передбачало процедури обрання суддів на адміністративні посади, а здійснення ним повноважень відбувалось на підставі рішень Президії ВАСУ та Зборів суддів адміністративних судів України. Відповідно, створена Головою ВАСУ палата не була повноважною розглядати його справу. ЄСПЛ погодився із твердженнями заявника, визнавши, що ані створення палати ВАСУ, яка розглядала справу заявника, ані визначення її складу не були легітимними, оскільки здійснювались Головою ВАСУ, строк повноважень якого сплив, а отже, це не був «суд, встановлений законом».
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№№ 29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 Господарського процесуального кодексу (ГПК) Верховний суд, скасувавши постанову Вищого господарського суду, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК. ЄСПЛ також зазначив, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному суду ухвалювати подібне рішення у справі. Проте у даній справі Верховний суд не надавав жодних аргументів щодо прийняття такої постанови, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення ГПК і ухвалення такого ряду рішень, що, як вказувалося урядом, стало звичайною практикою Верховного суду. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК, Верховний Суд не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.
Отже, з урахуванням зазначеного вище ЄСПЛ дійшов висновку, що «суд, встановлений законом» означає наступне:
– дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності;
– дотримання правил автоматичного розподілу справ;
– наявність повноважень у судді;
– належний склад суду;
– наявність достатніх повноважень для розгляду певної категорії справ.
Крім того слід зауважити, що виключно тільки конституційні Громадяни України всіх національностей Українського народу Самостійної української держави України, є саме тією конституційною основою не тільки всієї конституційної законодавчої, виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування Українського народу Самостійної української держави України, офіційно встановлених положеннями Розділу ІV «Верховна Рада України», Розділу V «Президент України», Розділу VІ «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», та Розділу VІІІ «Правосуддя» Конституції України від 28 червня 1996 року а і конституційною основою самої Самостійної української держави України, безпосередньо встановленої резолютивною частиною АКТу проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та офіційним Рішенням № 17 пленарного засідання 24 серпня 1991 року о 18-00 Верховної Ради Української РСР 12-го конституційного скликання.
У підтвердження вищенаведених обставин саме в частині відвертого посягання на національну державність Українського народу Української РСР та його правонаступника 1 грудня 1991 року Українського народу Самостійної української держави України, а також, на його національні території, та на його національне багатство – безпосередньо встановлене положеннями розділів і статей Конституції України від 28 червня 1996 року, ДИВИСЬ у Відомостях Верховної Ради України за вищевказаний період, наступне:
1) Положення ст.4 Закону УРСР «Про Президента Української РСР» від 5 липня 1991 року № 1295-12 засвідченого Головою Верховної Ради Української РСР – Кравчуком Л.М., якими встановлено, – що «При вступі на посаду Президент Української РСР проголошує присягу такого змісту, – «Урочисто присягаю народові України при здійснені повноважень Президента України ….» – а не Українському народу Української РСР;
2) Постанову Президії Верховної Ради України від 26 серпня 1991 року № 1442-12 «Про звернення Президії Верховної Ради України до Громадян України всіх національностей державотворчих націй»; – а не до Українському народу Української РСР;
3) Положення статті 17 «Присяга державних службовців» ЗУ «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII, – що «Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:
«Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові УКРАЇНИ, суворо дотримуватись Конституції та законів України».
Так як службові особи конституційного судочинства офіційно встановленого ч.3 статті 124 Конституції України від 28 червня 1996 року, ні за яких конституційних обставин НЕ МОЖУТЬ у відсутність МАНДАТУ Українського народу Самостійної української держави України, – його спеціального доручення, самостійно брати на себе конституційні права та конституційні повноваження безпосередньо належні Українському народу Самостійної української держави України, у відповідності з положеннями статті 5 та розділу 4 статті 124 Конституції України від 28 червня 1996 року, в частині офіційного здійснення конституційного правосуддя тим більше у самих справах самого конституційного права власності Українського народу Самостійної української держави України, на самі конституційні предмети та об’єкти,
Тим більше останні за жодних обставин НЕ МОЖУТЬ здійснювати конституційне правосуддя Українського народу Самостійної української держави України, у незаконних інтересах фізичних осіб без національності з нікчемними посвідченнями особи з найменуванням «УКРАЇНА» – «Паспорт» віртуальних РВ «УМВС України» – не конституційних «Громадян України всіх національностей віртуального «Народу України».
А тим більше, не можуть останнє робити в інтересах «адміністративних» суб’єктів нікчемного приватного та публічного права офіційно припиненої 1 грудня 1991 року самої «УКРАЇНИ» як Української РСР, та їх органів віртуального та неконституційного місцевого самоврядування безпосередньо самого нікчемного «Народу України».
Враховуючи вищезазначене, керуючись положеннями Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію», відповідно до компетенції, у визначений законом строк (п’ять днів),
В И М О Г А :
1. Надати завірену належним чином (згідно вимог чинного ДСТУ 4163-2003 та Постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року, справа № 160/7887/18, провадження № К/9901/8838/19) фотокопію з оригіналу посвідчення судді, яким підтверджуються повноваження судді установи/юридичної особи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
2. Надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу Присяги судді, складеної Українському народові суддею установи/юридичної особи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
3. Надати завірені належним чином відомості стосовно наявності або відсутності (просто – «Є», чи «НЕМАЄ») ідентифікаційного коду (ІНН), або біометричних документів (внутрішнього/закордонного паспорта, ID-картки) у судді установи/юридичної особи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
4. Надати завірені належним чином достовірні відомості щодо реєстрації і надання акредитації ВАR-гільдією та делегування відповідних повноважень судді установи/юридичної особи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
5. Надати завірену належним чином фотокопію (засвідчену гербовою печаткою компетентного органу, із зображенням Державного Герба України, встановленого статтею 20. Конституції України) Подання Вищої ради правосуддя до Президента України про призначення вперше на посаду судді Шлапак Дмитро Олегович;
6. Надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу (засвідчену гербовою печаткою компетентного органу, із зображенням Державного Герба України встановленого статтею 20. Конституції України) Указу Президента України від 22 червня 2009 року № 465/2009 «Про призначення суддів», яким Шлапак Дмитро Олегович було призначено вперше, строком на п’ять років у місцевих загальних судах на посаду судді;
7. Надати завірену належним чином фотокопію з оригіналу висновку ВККСУ щодо можливості призначення на посаду судді «Вінницький міський суд Вінницької області» Шлапак Дмитро Олегович;
8. Надати завірені належним чином відомості, про наявність повноважень (правосуб’єктності – правоздатності, дієздатності, деліктоздатності) щодо здійснення правосуддя, на момент запитування відповідної інформації, у судді установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
9. Надати завірені належним чином копії Сертифікату та відомостей з передостанніми і останніми результатами проходження відповідної підготовки у Національній школі суддів України, а також відомості Вищої кваліфікаційної комісії судді України щодо результатів проходження останнього кваліфікаційного іспиту суддею установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
10. Надати завірені належним чином відомості заповнення Декларації про доходи (за попередній рік) суддів установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
11. Надати завірені належним чином відомості про всі дисциплінарні стягнення (погашені/непогашені) які коли-небудь застосовувалися по відношенню до судді Шлапак Дмитро Олегович;
12. Надати завірені належним чином відомості стосовно інвентарного номеру суддівської мантії і нагрудного знаку суддів установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
13. Надати завірену належним чином копію (з підписами підписантів/сторін) трудового договору/контракту з основного місця роботи, підписаного суддею установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
14. Надати завірений належним чином витяг з трудової книжки щодо підтвердження постійного місця роботи професійного судді установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
15. Надати завірений належним чином витяг з відомостей про отримання заробітної плати (за три останніх роки) професійним суддею установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
16. Надати завірену належним чином копію з оригіналу (за підписами підписантів/сторін) Довіреності від керівника юридичної особи – установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
17. Надати засвідчені належним чином відомості про види заохочення, виплату грошових премій, нагород державними нагородами, спеціальними званнями відносно суддів установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
18. Надати завірені належним чином відомості відносно відпусток та лікарняних в яких перебував(ла) судді установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович;
19. Надати завірені належним чином відомості стосовно кількості винесених ухвал/постанов/рішень «Іменем України» судді установи з назвою «ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ» з кодом ЄДРПОУ: 38328720, КВЕД: 84.23; Шлапак Дмитро Олегович за весь час їх перебування на відповідній посаді;
20. Надати завірену належним чином копію письмового звернення Шлапак Дмитро Олегович до Президента України з ініціативою приведення існуючої неконституційної системи судоустрою в Україні у відповідність до норм чинної Конституції України через затвердження Конституції Самостійної Української Держави України на Всеукраїнському референдумі;
21. Надати завірену належним чином копію письмового звернення Шлапак Дмитро Олегович до Верховної Ради України з ініціативою приведення існуючої неконституційної системи судоустрою в Україні у відповідність до норм чинної Конституції України через затвердження Конституції Самостійної Української Держави України на Всеукраїнському референдумі;
22. Надати завірену належним чином копію відповідного указу або розпорядження Президента України про призначення дати і часу проведення урочистостей з нагоди складання присяги суддями, зокрема, Шлапак Дмитро Олегович безпосередньо перед Президентом України;
23. Надати фотокопію з фотокартки із зображенням моменту складання присяги Українському народові перед Президентом України Шлапак Дмитро Олегович
24. Надати фотокопію з фотокартки із зображенням моменту вручення Президентом України суддівського посвідчення Шлапак Дмитро Олегович
справа № 160/9274/18, Верховний Суд зазначив, що перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
ВС наголосив: документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Крім того, ВС відзначив, що можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
справа № 640/30099/20, в якій Верховний Суд досліджував питання, хто може бути розпорядником публічної інформації.
Публічною, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відтак, аналізуючи вищенаведений припис, Суд зауважує, що володільцем публічної інформації може бути як суб`єкт владних повноважень, так і інші розпорядники публічної інформації, визначені Законом № 2939-VI (Закон України «Про доступ до публічної інформації»). Деталізація видів розпорядників публічної інформації міститься у статті 13 Закону № 2939-VI.
ВС звертає увагу, що статтею 13 Закону № 2939-VI розпорядником публічної інформації визначено не тільки суб`єктів владних повноважень та осіб, які виконують їх делеговані повноваження, а й суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Присвоєння грифу «для службового користування»
В іншій справі № 640/6710/20, Верховний Суд зазначив, що присвоєння конкретному документу грифу «для службового користування» само собою не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію у ньому, оскільки така підстава не передбачена частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування «трискладового тесту» (пункт 2 частини першої даного Закону).
Присвоєння конкретному документу грифу «Для службового користування» само собою не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію у ньому, оскільки така підстава не передбачена частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». . Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування «трискладового тесту» (пункт 2 частини першої даного Закону).
Немає опису світлини.
Немає опису світлини.
Немає опису світлини.
Немає опису світлини.
Немає опису світлини.
Немає опису світлини.
Немає опису світлини.
Можливо, це ілюстрація
Немає опису світлини.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

ukUkrainian