Приклад подачі Заяви:
https://youtu.be/nsBNubLzVPY?si=gBEvU3wYnPET8cCK
Зміст Заяви (в текстовому й сканованому варіантах) з додатками також опублікований за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1BgKgstkOiPbzmRTmigrGynMA08kvwtaN?usp=sharing
https://www.sylavpravdi.com.ua/19-12-24-aparteid/
https://www.facebook.com/share/p/15Hr6PgcJa/
Людина з повними правами громадянина
Дмитра Олександровича Ключев
21029, м. Вінниця, вул. Хххххх 00/00
Прийняття заяви звернення групи громадян посадовою особою:
Керівник Вінницької обласної прокуратури
Химченко Олексій Сергійович
21000, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33,
Прийняття заяви службовою/посадовою особою (Адресат):
Організація _______________________________________ Посада ___________________________________________ ПІБ посадової особи (Слідчий/прокурор) ________________ _________________________________________________
Службове посвідчення №: _________________
дата: ___ . ___ . 20____ р., час: ____ год. ____ хв.
Підпис слідчого/прокурора:____________________
«___» ___________ 2024 р. Держава – України, м. Вінниця
Заява
– Звернення групи громадян, з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями посадових осіб Згідно статті 40 «Конституції України» (254к/96-ВР) та статті 1 Закону України «Про звернення громадян» (393/96-ВР).
Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року.
1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на підтвердження Акта проголошення незалежності України та створення самостійної української держави – України, “здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України“. (Додаток 2)
Конституційний Суд України зазначив що; <…> Право саме української нації на самовизначення є основою Акта проголошення незалежності України, що його ухвалила 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР (далі – Акт), яка діяла “виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН” (абзац третій преамбули Акта). Юридичним фактом, який остаточно й безповоротно затвердив Акт “створення самостійної української держави” (перше речення резолютивної частини Акта), стало волевиявлення усього Українського народу 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі. (абзац другий, другого речення, підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини) у Рішенні Конституційного Суду України від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 (v001p710-21)
– українська нація здійснила своє невід’ємне право на самовизначення і затвердила суверенну національну державу Українська РСР і перейменувала її в Україну ( далі Українська РСР/ Україна)
Отже, Акт проголошення незалежності України є й інструментом реалізації Декларації про Державний суверенітет України і являла собою правовий фундамент для нової Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.
Постановою Верховної Ради України № 1660-XII від 11 жовтня 1991 року було схвалено й текст Звернення Верховної Ради України до народу, в якому, зокрема, зазначено: “Шановні співвітчизники! 1 грудня ми маємо зробити свій вибір – висловитися щодо Акта проголошення незалежності України. Це вибір для себе, для своїх дітей та онуків, для поколінь прийдешніх. Ми не маємо права помилитися. Хай кожен з нас у хвилину визначення залишиться сам на сам зі своєю совістю і своїм розумом, щоб ніхто і ніщо, окрім відповідальності перед народом і майбутнім, не могло вплинути на волю кожного, бо в наших руках – доля молодої незалежної держави, доля Батьківщини, рідної землі. … Незалежність України – невід’ємне право народу, передбачене Статутом ООН, самостійно приймати політичні і міжнародні рішення, обирати собі друзів і партнерів у світі… довіряючи мудрості і політичній зрілості народу України, ми свідомо йдемо на всеукраїнський референдум. Ми закликаємо Вас підтримати Акт проголошення незалежності України… стати справжніми громадянами, творцями своєї держави… де панують “своя правда, і сила, і воля”. (Додаток 1)
Відповідно до Постанови Центральної виборчої комісії від 4 грудня 1991 р. № 60, Акт проголошення незалежності України вважати підтвердженим. (Додаток 3)
У вказаному зверненні Парламент повідомив виборців і про те, що “Акт незалежності – це продовження і реальна дія Декларації про державний суверенітет України“(55-XII). (Додаток 4)
– Згідно національного законодавства України, «Цивільного кодексу України» (435-IV) ст.2 Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі – особи). Цивільно процесуальний кодекс України (1618-IV) ст.2 Завданням цивільного судочинства є (…) оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (далі – кодекс), Кодекс адміністративного судочинства України (2747-IV) ст.2 Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, (далі – кодекс), Відповідно Кримінального кодексу України (2341-III) ст.18 Суб’єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа (далі – кодекс), Згідно Кримінально Процесуального кодексу України (4651-VI) ст. 60 Заявником є фізична або юридична особа (далі – КПК України), Податковий кодекс України (2755-VI) п. 9.1.2. ст.9 Податок на доходи фізичних осіб (далі – податковий кодекс), Закон про громадянство України (2235-III) ст.1 громадянство України – правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах..та..обов’язках;
особа – фізична особа;
громадянин України – особа.
іноземець – особа.
особа без громадянства – особа.
– Згідно вище наведених юридичних фактів, в національному законодавстві України, громадяни України це особа – фізична особа.
– Відповідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (3773-VI) прийнятий 22.09.2011р. пункт 15) ст. 1. Визначення термінів особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином;
– Згідно Закону України «Про імміграцію» (2491-III) пункту 4 розділу V. Іноземці та осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають (мали) у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку (…), а також їхніх дітей, які прибули в Україну разом з ними, прописалися до досягнення повноліття і звернулися у встановленому порядку із заявою про видачу посвідки на постійне проживання; це (Іноземці та осіб без громадянства)
– Адже, Усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України є Громадянами України, йдеться у ст.3 Закону України про громадянство України (2235-III), Відповідно ст.2 цього закону, Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: єдиного громадянства – громадянства держави Україна (…) останньому реченні цієї статі, є визначення що якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
– Іноземець – лише громадянин України (особа), громадяни колишнього СРСР, які на законних підставах перебуває на території України.
Відповідно Закону України «Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства» (1306-XII) прийнятий 01.07.1991 у Статті 24. Визначення, що оподатковуваний доход іноземних громадян та осіб без громадянства (надалі іменуються “іноземні фізичні особи”) визначається в тому ж порядку, що й оподатковуваний доход громадян Української РСР. (…).
Стаття 25. цього закону, Розміри оподаткування Доходи іноземних фізичних осіб, які розглядаються як такі, що мають постійне місце проживання в Українській РСР, підлягають оподаткуванню прибутковим податком у розмірах, передбачених законодавством для оподаткування прибутковим податком аналогічних доходів громадян Української РСР. (далі – закон).
Громадян Української РСР шляхом психологічного примусу запропонували добровільно отримати ідентифікаційний податковий номер (ІПН) фізичної особи – іноземця, для здійснення цивільно правових відносин (правоздатність), але вже як іноземний елемент.
Людину, українського походження, (українську націю) не вважають громадянами та не розглядають як громадян, згідно національного законодавства України.
Відповідно Конвенції про апатридів (995_232) ст. 1 Для цілей цієї Конвенції термін “апатрид” означає особу, яка не розглядається як громадянин будь-якою Державою згідно з її законом.
На думку Конституційного Суду України <…> приписи частини третьої статті 22 Конституції України слід розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини і громадянина, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. (Абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 (v005p710-18).
На думку Конституційного Суду України <…> Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України. (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016 (v006p710-16).
Конституційний Суд України вважає <…> визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод. (абзац четвертий підпункту 7.1 пункту 7 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08).
Інший Конституційний Суд України висловив свою думку що, <…> Верховенство конституційних норм поширюється на всі сфери державної діяльності, в тому числі і на законотворчий процес. Верховна Рада України, приймаючи закони, не має права допускати невідповідностей щодо будь-яких положень, прямо закріплених в Конституції України. (речення друге, третього абзацу, четвертого пункту 1 мотивувальної частини) у Рішенні Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року № 7-зп/1997 (v007p710-97).
Конституційний Суд України вважає ˂…˃ Наведені норми Основного Закону України свідчать про те, що Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, однак зміст цих законів має відповідати вимогам Конституції України, а їх ухвалення – забезпечувати виконання функцій Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. (Абзац сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 4-р(ІІ)/2021 (v004p710-21).
– Українська нація «поневолена» з 1917р., Комуністично/більшовицьким тоталітарним режимом і триває по теперішній час, наслідком яких стало знищення мільйонів українців, руйнування соціальних основ Українського народу, вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності; Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. Метою злочину було знищення українського народу як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій проти незгодних, депортації, навмисно створивши для українців умови, не сумісні із життям, розрахунок на фізичне знищення української нації.
Станом на 27 липня 2023 року Голодомор визнали геноцидом 28 держав: Австралія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Грузія, Еквадор, Естонія, Ісландія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Люксембург, Мексика, Молдова, Німеччина, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Словаччина, США, Угорщина, Франція, Хорватія та Чехія, а також Європейський парламент прийняв Резолюцію (994_882) щодо Голодомору – штучного голоду в Україні 1932-1933 років.
Більшовики/комуністи, члени ЦК КПРС, не були осуджені судом та ув’язнені за свої злочині діяння, а після 1 грудня 1991р. створення самостійної української держави України, Більшовики/комуністи, члени ЦК КПРС, залишались на керівних посадах органів державної влади та створили нові партії з новими назвами, лозунгами, почали нові злочини, руйнування економіки, знищення обороноздатності, наукового потенціалу, державний лад (устрій), переслідування/репресії журналістів, масові вбивства, умисно створили умови життя для повного або часткового знищення людської гідності.
Усвідомлюючи, що Українська держава є держава-учасниця Загальної декларації прав людини та Міжнародних пактів, зобов’язується гарантувати, права в цих Пактах, що всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах і що кожна людина має право на всі права та свободи, кожна людина, де б вона не була, має право на визнання її правосуб’єктності, кожна людина має право на громадянство, без будь-якої різниці, раси, кольору шкіри , стать, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інший стан.
В національному законодавстві України не передбачено розгляд заяв (повідомлень) про злочин від громадян УРСР/громадян Держави України, які 1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі створили самостійну українську державу – України, чинне законодавство України передбачає розгляд заяв (повідомлень) виключно від осіб – громадян колишнього СРСР, фізичних осіб – іноземців, які на законній підставі перебувають на території України (далі – закон).
– На думку Конституційного Суду України <…> Встановлення відповідальності за вчинення переважної більшості злочинів, передбачених Римським Статутом Міжнародного Кримінального Суду (995_588), є міжнародно-правовим зобов’язанням України відповідно до інших міжнародно-правових документів, які набули чинності для нашої держави (багато з них – задовго до набрання чинності Конституцією України (254к/96-ВР), (…) Міжнародна конвенція про попередження злочину апартеїду та покарання за нього (995_149) від 30 листопада 1973 року (набула чинності 18 липня 1976 року); (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивована частина) мотивована частина Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року N 3-в/2001) (v003v710-01).
<…> Статут фактично відтворює переважну більшість положень, що визначають злочини, саме названих та інших конвенцій, до яких приєдналася Україна. До того ж положення Статуту, які забороняють злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії, розглядаються нині як звичаєва норма міжнародного права, що неодноразово підтверджували міжнародні судові органи. Отже, їх характер як злочинних згідно зі статтею 18 Конституції України не залежить від приєднання України до Статуту та набуття ним чинності. (абзац дев’ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивована частина Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року N 3-в/2001) (v003v710-01).
Заява – звернення громадян написана відповідно до закону України «Про звернення громадян» (393/96-ВР), Цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами наданого Конституцією України права, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян), створені перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
Є достатні підстави вважати що відсутня правосуб’єктність у національних правоохоронних органах України (юридичних осіб – суб’єктів господарювання) правоздатність належним чином здійснювати розслідування або кримінальне переслідування та здійснювати кримінальне досудове розслідування щодо заяв (повідомлення) про злочин, поданих громадянами УРСР/ громадянами Держави України.
Беручи до уваги, та виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над українською нацією, Вимагаємо:
- Згідно вище викладеного, посадова особа зобов’язана прийняти нашу заяву – звернення громадян, у відповідності до ст. 7 Закону України «Про Звернення громадян» (393/96-ВР) пересилати в термін не більше п’яти днів за належністю до офісу прокурора у відповідності ст. 14 Римського статуту Міжнародного кримінального суд (995_588).
- На підставі, волевиявлення української нації на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991р. АКТу проголошення незалежності України, здійснюючи Декларації про Державний суверенітет України (55-12), ст.15 Загальна Декларації прав Людини (995_015), ст.24 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (995_043), ст.22 Конституції України (254к/96-ВР). Наслідки порушення прав людини привели до злочину проти людяності, подібні злочину комуністичного тоталітарного режиму, що кваліфікується як міжнародний кримінальний злочин, дії подібні політики апартеїду передбачені Міжнародною конвенцією про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 3068 (XXVIII) від 30 листопада 1973 року, ратифіковано 15.10.1975р. (285-ІХ) (Додаток 5) стаття ІІ пункт (с), заходами законодавчого характеру позбавлення основних прав людини і свобод, право залишати свою країну та повертатися до неї, право на громадянство, стаття ІІ пункт d) заходи законодавчого характеру, спрямовані на експропріацію землі, природних багатств та ресурсів що є власністю української нації/наРоду ст.5 (1) (2) злочин геноциду та злочини проти людяності, ст.6 (с) умисне створення для української нації умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення, та ст.7(1)(j) злочин апартеїду ст.7(2)(h) «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні за своїм характером до тих, що зазначені в пункті 1, які вчиняються в контексті інституціолізованого режиму систематичного гноблення і домінування однієї групи над будь-якою іншою групою або групами та які вчиняються з метою збереження такого режиму; Римський статут міжнародного кримінального суду (995_588), ратифіковано 21.08.2024р. (3909-IX),
- Суб’єкт злочину є посадові особи, Голова Верховна Рада України.
- КРАВЧУК Леонід Макарович (23.07.1990 р. – 05.12.1991 р.)
- ПЛЮЩ Іван Степанович (05.12.1991 р. – 11.05.1994 р.)
- МОРОЗ Олександр Олександрович (18.05.1994 р. – 12.05.1998 р.)
- ТКАЧЕНКО Олександр Миколайович (07.07.1998 р. – 21.01.2000 р.)
- ПЛЮЩ Іван Степанович (01.02.2000 р. – 14.05.2002 р.)
- ЛИТВИН Володимир Миколайович (28.05.2002 р. – 25.05.2006 р.)
- МОРОЗ Олександр Олександрович (06.07.2006 р. – 23.11.2007 р.)
- 8. ЯЦЕНЮК Арсеній Петрович (12.2007 р. – 12.11.2008 р.)
- ЛИТВИН Володимир Миколайович (09.12.2008 р. – 12.12.2012 р.)
- РИБАК Володимир Володимирович (13.12.2012 р. – 22.02.2014 р.)
- ТУРЧИНОВ Олександр Валентинович (22.02.2014 р. 27.11.2014 р.)
- ГРОЙСМАН Володимир Борисович (27.11.24.2014 р. – 14.04.2016 р.)
- ПАРУБІЙ Андрій Володимирович (14.04.2016 р. – 29.08.2019 р.)
- РАЗУМКОВ Дмитро Олександрович (29.08.2019 р. – 07.10.2021 р.)
- СТЕФАНЧУК Руслан Олексійович з (08.10.2021 р. по теперішній час)
(Додаток 6)
Голова Верховної Ради України — одна з найвищих державних посад в Україні. Голова Верховної Ради України організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів; володіє індивідуальним конституційно-правовим статусом, що передбачає наявність у нього власних конституційних повноважень; реалізує власну правоздатність, виступає самостійним суб’єктом публічно-правових відносин; підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням; веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту;
Аналізуючи текст Присяги депутата (голови Верховної Ради України) вступаючи на посаду держслужбовця, він добровільно, свідомо взяв на себе відповідальність за забезпечення ефективного здійснення завдань і функцій Української Держави шляхом сумлінного виконання посадових обов`язків, вірність Україні, боронити суверенітет і незалежність України, дбати про блага Вітчизни і добробут Українського народу, додержуватись Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників.
В даному випадку (голова Верховної Ради України) порушуючи присягу, шляхом прийняття/підписання проекти законів які привели до правових наслідків, зокрема виникнення зміни або (скасування) припинення прав та обов`язків людини і громадянина (позбавлення правоздатності громадян) що прямо передбачено Конституцією України та Міжнародними договорами.
Згідно статті 30 пункт (1) Римського статут міжнародного кримінального суду (995_588) Суб’єктивна сторона, Якщо не передбачено інше, особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню за злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, лише в тому випадку, якщо за ознаками складу злочину він учинений умисно та свідомо.
Відповідно статті 27 пункт (1) Римського статут міжнародного кримінального суду (995_588) Неприпустимість посилання на посадове становище, Цей Статут застосовується однаково до всіх осіб без будь-якого розрізнення на основі посадового становища. Зокрема, посадове становище глави держави або уряду, члена уряду або парламенту, обраного представника чи державної посадової особи в жодному разі не звільняє особу від кримінальної відповідальності згідно із цим Статутом та не є, саме по собі, підставою для пом’якшення покарання.
На кожній стадії розгляду нашого звернення – групи громадян, повідомляти нас про прийняте рішення, поштовим листом/повідомленням на кожну адресу підписантів/громадян даної заяви – звернення, згідно ст.15 цього закону (393/96-ВР).
Міжнародній кримінальній відповідальності, підлягають особи, члени організацій та установ та представники держав, де здійснюються ці дії, заперечення акту злочину проти людяності, безпосередньо сприяють, заохочують чи співпрацюють у скоєнні злочину.
Додатки:
- Копія Звернення Верховної Ради України до народу, Постанова Верховної Ради Української РСР від 11 жовтня 1991р. № 1660 – ХІІ Про проведення всеукраїнського референдуму в питанні про проголошення незалежності України (арк.2).
- Копія Акт проголошення незалежності України (1427-XII) (арк.1).
- Копія Постанови Центральної виборчої комісії від 4 грудня 1991 р. № 60. (арк.1).
- Копія Декларації про Державний суверенітет України (55-12) (арк.4).
- Копія Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього Прийнята резолюцією 3068 (XXVIII) Генеральної Асамблеї ООН від 30 листопада 1973 року. Ратифікація (285–ІХ) від 15.10.1975р. (арк.5).
- Копія присяги Голів Верховної Ради (арк.16).
- АКТ підписантів даного звернення, групи громадян. (арк.___).
Заява – Звернення групи громадян, з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями посадових осіб з додатками всього на ____ арк.
___.___.2024 р. ____________ громадянин Д.О. Ключев
