Про зовнішньоекономічну діяльність

( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 29, ст. 377 )

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/959-12/ed19910416#top

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної
Республіки,

виходячи з положень Конституції (Основного Закону)
Української РСР ( 888-09 ), Декларації про державний суверенітет
України ( 55-12 ), Закону Української РСР “Про економічну
самостійність Української РСР” ( 142-12 ) та загальновизнаних
міжнародних норм і правил,

враховуючи, що однією з засад реалізації державного
суверенітету Української РСР є її самостійність при здійсненні та
регулюванні зовнішньоекономічних відносин,

Аудит – перевірка фінансово-господарської та комерційної (в
тому числі зовнішньоекономічної) діяльності, яка проводиться за
плату спеціалізованими госпрозрахунковими організаціями на
договірних засадах і результати якої можуть використовуватись,
зокрема, з метою оподаткування;

Демпінг – продаж товарів за цінами, нижчими від контрактних
на міжнародних товарних ринках, за умови, що низький рівень ціни
не зумовлюється відповідним рівнем витрат виробництва цього
товару;

Експорт (експорт товарів) – продаж товарів іноземним
суб’єктам господарської діяльності та вивезення товарів через
митний кордон Української РСР та республік Союзу РСР, включаючи
реекспорт товарів, крім передачі майна суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності іноземному суб’єкту господарської
діяльності за кордоном як натуральної частки участі у формуванні
статутного капіталу при спільній господарській діяльності. При
цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж
іноземним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності та вивезення
за межі Української РСР товарів, раніше імпортованих на територію
Української РСР;

Експорт (імпорт) капіталу – вивезення за межі Української РСР
(ввезення з-за меж Української РСР) капіталу у будь-якій формі
(валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної
власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків
від виробничої та інших форм господарської діяльності;

Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів
господарської діяльності Української РСР та іноземних суб’єктів
господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними,
що має місце як на території Української РСР, так і за її межами;

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально
оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на
встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків
у зовнішньоекономічній діяльності;

Імпорт (імпорт товарів) – закупка у іноземних суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності товарів та їх ввезення на
територію Української РСР, включаючи закупку товарів, призначених
для власного споживання установами та організаціями Української
РСР, розташованими за її межами;

– кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних
розрахункових одиницях та у діючій на території Української РСР
валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та
вкладах у банківсько-кредитних установах на території Української
РСР та за її межами;

Іноземні інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних
цінностей, що вкладаються іноземними суб’єктами господарської
діяльності в Українській РСР, в результаті чого утворюється
прибуток (доход) або досягається соціальний ефект;

Іноземні суб’єкти господарської діяльності – суб’єкти
господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або
постійне місце проживання за межами Української РСР та республік
Союзу РСР;

Квота експортна (імпортна) – граничний обсяг певної категорії
товарів, який дозволено експортувати з території Української РСР
(імпортувати на територію Української РСР) протягом встановленого
строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях;

Спільна підприємницька (господарська) діяльність –
діяльність, що базується на співробітництві між суб’єктами
господарської діяльності Української РСР та іноземними суб’єктами
господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та
ризиків від її здійснення;

Спільні підприємства – підприємства, які базуються на
спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності Української
РСР та суб’єктів господарської діяльності інших республік Союзу
РСР або іноземних суб’єктів господарської діяльності, на спільному
управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків;

Суб’єкти господарської діяльності Української РСР та іноземні
суб’єкти господарської діяльності при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

– виключному праві народу України самостійно та незалежно
здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території
Української РСР, керуючись законами, що діють на території
Української РСР;

– обов’язку Української РСР неухильно виконувати всі договори
і зобов’язання Української РСР в галузі міжнародних економічних
відносин;

– праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати
її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами
Української РСР;

– обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності порядку, встановленого законами Української РСР;

– неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких
її суб’єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;
Принципом верховенства закону, що полягає у:
– регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами
Української РСР;

Принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності, який полягає у тому, що Українська РСР як держава:

– забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів
господарської діяльності на її території згідно з законами
Української РСР;

– здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності Української РСР за межами Української РСР згідно з
нормами міжнародного права;

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Українській РСР
є:

– фізичні особи – громадяни Української РСР, громадяни
республік Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства,
які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами
Української РСР і постійно проживають на території Української
РСР;

– юридичні особи, зареєстровані як такі в Українській РСР і
які мають постійне місцезнаходження на території Української РСР
(підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи
акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації,
спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та
консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи,
міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні
особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних
суб’єктів господарської діяльності;

– об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб,
які не є юридичними особами згідно з законами Української РСР, але
які мають постійне місцезнаходження на території Української РСР і
яким цивільно-правовими законами Української РСР не заборонено
здійснювати господарську діяльність;

– структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності
республік Союзу РСР, іноземних суб’єктів господарської діяльності,
які не є юридичними особами згідно з законами Української РСР
(філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на
території Української РСР;

– спільні підприємства за участю суб’єктів господарської
діяльності Української РСР та іноземних суб’єктів господарської
діяльності, зареєстровані як такі в Українській РСР і які мають
постійне місцезнаходження на території Української РСР;

Українська РСР в особі її органів, місцеві органи влади і
управління в особі створених ними зовнішньоекономічних
організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності,
а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності
на території Української РСР, діють як юридичні особи згідно з
частиною четвертою статті 2 цього Закону і законами Української
РСР.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в
Українській РСР суб’єкти цієї діяльності, належать:

– надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР послуг іноземним суб’єктам господарської
діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних,
страхових, консультаційних, маркетингових, експортних,
посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних,
управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та
інших, що прямо і виключно не заборонені законами Української РСР;
надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської
діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності Української
РСР;

– міжнародні фінансові операції та операції з цінними
паперами у випадках, передбачених законами Української РСР;

– кредитні та розрахункові операції між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами
господарської діяльності; створення суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та
страхових установ за межами Української РСР; створення іноземними
суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на
території Української РСР у випадках, передбачених законами
Української РСР;

– спільна підприємницька діяльність між суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами
господарської діяльності, що включає створення спільних
підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських
операцій та спільне володіння майном як на території Української
РСР, так і за її межами;

– підприємницька діяльність на території Української РСР,
пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних
марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних
суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами Української
РСР;

– організація та здійснення діяльності в галузі проведення
виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів
та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі,
за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація
та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на
території Української РСР за іноземну валюту у передбачених
законами Української РСР випадках;

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне
право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами
Української РСР, незалежно від форм власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну
діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з
законами Української РСР. Фізичні особи, які мають постійне місце
проживання на території Української РСР, мають зазначене право,
якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом
Української РСР “Про підприємництво” ( 698-12 ). Фізичні особи,
які не мають постійного місця проживання на території Української
РСР, мають зазначене право, якщо вони є суб’єктами господарської
діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце
проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають
право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх
статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної
особи.

За державну реєстрацію суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності стягується плата у розмірі, що встановлюється Радою
Міністрів Української РСР і який не повинен перевищувати розміру
фактичних витрат держави, пов’язаних з цією реєстрацією.

Зареєстровані суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
зобов’язані повідомляти Міністерству зовнішньоекономічних зв’язків
Української РСР про всі зміни у документах, які подавалися ними на
реєстрацію, протягом 14 днів з моменту, коли відбулись такі зміни.

Забороняється вимагати від зареєстрованого суб’єкта
зовнішньоекономічної діяльності проходження повторної реєстрації
(перереєстрації).

До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності може бути
застосовано санкцію у вигляді тимчасового зупинення права
здійснення такої діяльності у випадках порушення чинних законів
Української РСР, що стосуються цієї діяльності, згідно із статтею
37 цього Закону.

Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у
власника у будь-якій оплатній або неоплатній формі без його згоди
забороняється, за винятком випадків, передбачених законами
Української РСР.

Здійснення видів зовнішньоекономічної діяльності, зазначених
у статті 4, за межами Української РСР підлягає регулюванню також
законами відповідних держав.

Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору
(контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту)
відповідно до цього та інших законів Української РСР та/або закону
місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір
(контракт) складається відповідно до цього та інших законів
Української РСР з урахуванням міжнародних договорів Української
РСР. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту
зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право
використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних
органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній
формі цим та іншими законами Української РСР.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у
письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним
договором Української РСР. У разі, якщо зовнішньоекономічний
договір (контракт) підписується фізичною особою, потрібен тільки
підпис цієї особи. Від імені інших суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності зовнішньоекономічний договір (контракт) підписують дві
особи: особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до
установчих документів, та особа, яку уповноважено довіреністю,
виданою за підписом керівника суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності одноособово, якщо установчі документи не передбачають
інше.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту)
суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл
будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої
організації, за винятком випадків, передбачених законами
Української РСР.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати
будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім
тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами
Української РСР.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано
недійсним у судовому або арбітражному порядку, якщо він не
відповідає вимогам законів Української РСР або міжнародних
договорів Української РСР.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її
укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана
недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог
законів Української РСР.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Українській РСР
здійснюється згідно з принципами, визначеними у статті 2 цього
Закону, з метою:

– забезпечення збалансованості економіки та рівноваги
внутрішнього ринку Української РСР;

– стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в
тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР;

– створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки
Української РСР в систему світового поділу праці та її наближення
до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Українській РСР
здійснюється:

– Українською РСР як державою в особі її органів в межах їх
компетенції;

– недержавними органами управління економікою (товарними,
фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями,
спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють
на підставі їх статутних документів;

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Українській РСР
здійснюється за допомогою:

– законів Української РСР;

– передбачених в законах Української РСР актів тарифного і
нетарифного регулювання, які видаються державними органами
Української РСР в межах їх компетенції;

– економічних заходів оперативного регулювання
(валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів
Української РСР;

– рішень недержавних органів управління економікою, які
приймаються за їх статутними документами в межах законів
Української РСР;

– угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності і які не суперечать законам Української РСР.

На території Української РСР згідно з цим Законом
запроваджуються такі правові режими для іноземних суб’єктів
господарської діяльності:

Українська РСР самостійно формує систему та структуру
державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її
території.

– захист економічних інтересів Української РСР та законних
інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися
в зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за
винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим
та іншими законами Української РСР.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада Української РСР.
До компетенції Верховної Ради Української РСР належать:

– затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної
політики Української РСР;

– укладання міжнародних договорів Української РСР відповідно
до законів Української РСР про міжнародні договори Української РСР
та приведення чинного законодавства Української РСР у
відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

– затвердження нормативів обов’язкового розподілу валютної
виручки державі та місцевим Радам народних депутатів Української
РСР, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів
та митних процедур Української РСР при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності;

– встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної
діяльності на території Української РСР відповідно до статей 24,
25 цього Закону;

– затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких
підлягає ліцензуванню або забороняється згідно із статтями 16, 17
цього Закону.

Рада Міністрів Української РСР:

– вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики
Української РСР відповідно до законів Української РСР;

– здійснює координацію діяльності міністерств, державних
комітетів та відомств Української РСР по регулюванню
зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних
представництв Української РСР в іноземних державах;

– приймає нормативні акти управління з питань
зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами
Української РСР;

– проводить переговори і укладає міжурядові договори
Української РСР з питань зовнішньоекономічної діяльності у
випадках, передбачених законами Української РСР про міжнародні
договори Української РСР, забезпечує виконання міжнародних
договорів Української РСР з питань зовнішньоекономічної діяльності
всіма державними органами управління, підпорядкованими Раді
Міністрів Української РСР, та залучає до їх виконання інші
суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

– відповідно до своєї компетенції, визначеної законами
Української РСР, вносить на розгляд Верховної Ради Української РСР
пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств
– органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за
повноваження Ради Міністрів Української РСР, які вона має згідно з
законами Української РСР;

– забезпечує складання платіжного балансу, зведеного
валютного плану Української РСР;

– здійснює заходи щодо забезпечення раціонального
використання коштів Державного валютного фонду Української РСР.

– здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву
Української РСР та інших державних коштовностей, які забезпечують
платоспроможність Української РСР;

– представляє інтереси Української РСР у відносинах з
центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими
фінансово-кредитними установами та укладає відповідні
міжбанківські угоди;

– регулює курс національної валюти Української РСР до
грошових одиниць інших держав;

– здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних
державних кредитах і позиках, провадить операції з
централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного
валютного фонду Української РСР у розпорядження Національного
банку України;

– здійснює інші функції відповідно до Закону Української РСР
“Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) та інших законів
Української РСР. Національний банк України може делегувати
виконання покладених на нього функцій банку для
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР:

– забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики
при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу
на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної
діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів
Української РСР;

– здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності чинних законів Української РСР та
умов міжнародних договорів Української РСР;

– здійснює заходи нетарифного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників
зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів
контрактів згідно з цим Законом;

– виконує інші функції відповідно до законів Української РСР
і Положення про Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків
Української РСР.

Державне управління митного контролю Української РСР:

– здійснює митний контроль в Українській РСР згідно з чинними
законами Української РСР.

– місцеві Ради народних депутатів Української РСР та їх
виконавчі і розпорядчі органи;

– територіальні підрозділи (відділення) органів державного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності Української РСР.

Компетенція місцевих Рад народних депутатів Української РСР
та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається цим Законом та
Законом Української РСР “Про місцеві Ради народних депутатів
Української РСР та місцеве самоврядування”. Нормативні акти
місцевих Рад народних депутатів Української РСР та підпорядкованих
їм виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної
діяльності приймаються тільки у випадках, прямо передбачених
законами Української РСР. Місцеві Ради народних депутатів
Української РСР та їх виконавчі органи діють як суб’єкти
зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними
зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус
юридичної особи Української РСР.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР можуть створювати свої територіальні підрозділи
(відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається
законами Української РСР та положеннями про ці органи.

Зазначені органи територіального регулювання
зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з
відповідними місцевими Радами народних депутатів Української РСР
та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на
утримання відповідних органів державного регулювання Української
РСР. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити
нормативним актам місцевих Рад народних депутатів Української РСР,
за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із
законів Української РСР.

Оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР здійснюється за такими принципами:

– Українська РСР самостійно встановлює і скасовує податки і
пільги для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності Української
РСР;

– ставки податків встановлюються і скасовуються Верховною
Радою Української РСР за поданням Ради Міністрів Української РСР;

– рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності
досягнення та підтримання самоокупності і самофінансування
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та з метою
бездефіцитності платіжного балансу Української РСР;

– забороняється встановлювати інші податки, крім тих, що
затверджені Верховною Радою Української РСР;

Податкові пільги згідно з законами Української РСР надаються
суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, які відповідають
критеріям, наведеним нижче:

Українська РСР самостійно здійснює митне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику
Української РСР визначає Верховна Рада Української РСР.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
здійснюється згідно з цим Законом, законами Української РСР про
митне регулювання, Єдиним митним тарифом Української РСР ( 4а-93,
4б-93, 4в-93 ) та міжнародними договорами Української РСР.

Територія Української РСР становить єдиний митний простір, на
якому діють митні правила Української РСР, з додержанням
зобов’язань, що випливають з участі Української РСР в митному
союзі з республіками Союзу РСР та інших митних союзах.

Єдиний митний тариф Української РСР визначається згідно з
відповідним законом Української РСР та міжреспубліканськими
договорами Української РСР. Єдиний митний тариф Української РСР
встановлює на єдиній митній території Української РСР
оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію
Української РСР або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом
по її території. Ставки Єдиного митного тарифу Української РСР
мають бути єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності незалежно від форм власності, організації господарської
діяльності і територіального розташування, за винятком випадків,
передбачених законами Української РСР та її міжнародними
договорами.

Митний контроль та митне оподаткування на території
спеціальних економічних зон регулюються спеціальними законами
Української РСР та міжнародними договорами, які встановлюють
спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.

До суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних
суб’єктів господарської діяльності), які провадять демпінг, а
також тих держав, які застосовують щодо Української РСР
дискримінаційні дії, можуть вживатися митні заходи, передбачені
статтями 29, 31 та 37 цього Закону.

Митні правила Української РСР, які повинні включати порядок
декларування товарів, сплати мит та митних зборів, надання митних
пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються
законами Української РСР про митне регулювання. Єдиний митний
тариф Української РСР та митні правила Української РСР мають бути
офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової
інформації не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію. В
разі, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані,
вони чинності не набирають. Якщо зазначені документи будуть
опубліковані пізніше як за 45 днів до введення їх у дію, датою
набрання чинності буде вважатися 46-й день з моменту офіційної
публікації. Офіційною публікацією вважається публікація в
періодичному офіційному виданні Верховної Ради Української РСР або
Ради Міністрів Української РСР. Датою офіційної публікації
вважається дата фактичного виходу в світ відповідного номера цього
видання.

Українська РСР як держава несе відповідальність за дії своїх
митних органів згідно із статтею 34 цього Закону.

– самостійно визначати форму розрахунків по
зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать
законам Української РСР та відповідають міжнародним правилам;

– безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за
рахунок власних коштів у діючій на території Української РСР
валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами
Української РСР, самостійно приймати рішення у зазначених
питаннях;

– вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть
вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами
господарської діяльності, користуватись їх послугами, з
додержанням при цьому вимог чинних законів Української РСР.

Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на території
Української РСР банком для зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР і уповноваженими комерційними банківськими та
кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками,
зареєстрованими у встановленому порядку на території Української
РСР.

Кредитування зовнішньоекономічних операцій у діючій на
території Української РСР валюті та в іноземній валюті
здійснюється на основі домовленості та на умовах, погоджених між
кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах
(договорах).

Розрахункові кредити банків, які видаються суб’єктам
зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним
(позичковим) рахунком у діючій на території Української РСР валюті
для покриття коштів, що тимчасово вилучаються з обігу,
забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими,
транспортними та/або товаросупровідними документами. Всі інші
кредити, крім розрахункових, забезпечуються майном, що належить на
праві власності боржнику, та/або його немайновими правами.

Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та гарантування державою комерційних кредитів, що
надаються цим суб’єктам, в Українській РСР здійснюються через банк
для зовнішньоекономічної діяльності Української РСР та інші
уповноважені банки.

Умови державного кредитування та гарантування державою
комерційних кредитів визначаються кредитними угодами (договорами),
що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій
приймається банком для зовнішньоекономічної діяльності Української
РСР в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної
діяльності у діючій на території Української РСР валюті та в
іноземній валюті за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та за результатами експертної оцінки
техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов
окупності кредитів. Банк для зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР повинен повідомити про своє рішення подавця заявки
на державний кредит (державну гарантію комерційного кредиту) у
місячний строк з дня подання зазначеної заявки. В разі відсутності
вищезазначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у
державному кредитуванні (гарантуванні державою комерційного
кредиту) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав
недоцільності не дозволяється.

Розмір державного кредиту (державної гарантії комерційного
кредиту), що надається у діючій на території Української РСР
валюті та/або в іноземній валюті одному суб’єкту
зовнішньоекономічної діяльності протягом одного року, не може
перевищувати 5 процентів від відповідних річних лімітів державного
кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, які надають
кредити іноземним суб’єктам господарської діяльності або одержують
у них кредити, повинні протягом трьох робочих днів надіслати у
Національний банк України інформацію про зазначені кредити
(загальна сума, валюта на строк кредиту) згідно з встановленою
Національним банком України формою. Національний банк України може
запроваджувати ліцензування одержання кредитів в іноземній валюті
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності від іноземних суб’єктів
господарської діяльності в разі виникнення обставин, зазначених у
статті 16 цього Закону, та ліцензування надання кредитів в
іноземній валюті суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
іноземним суб’єктам господарської діяльності в разі виникнення
обставин, зазначених у статті 16 цього Закону.

Страхування зовнішньоекономічних операцій в Українській РСР
здійснюється комерційними страховими компаніями (державними,
акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та іншими), а
також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, до
статутного предмету діяльності яких входять страхові операції
(страхування). Вибір страхової компанії (страхувача) здійснюється
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності самостійно.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в Українській РСР на
договірних засадах і є добровільним, якщо інше не передбачено
законами Української РСР.

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в
Українській РСР щодо ризиків, які існують у світовій практиці.

Страхування експортних кредитів, позичок, окремих контрактів
на поставку машин і обладнання, інвестицій як на території
Української РСР, так і за її межами здійснюється спеціалізованим
страховим акціонерним товариством, контрольний пакет акцій якого
належить Уряду Української РСР.

Стаття 16. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних
операцій

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються
Українською РСР самостійно в особі її державних органів у таких
випадках:

Товарообмінні (бартерні) операції суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків
через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством
зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР в разі негативного
сальдо балансу розрахунків суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності за попередній фінансовий рік. Зазначений суб’єкт
повинен додати банківську довідку про стан його розрахунків до
заявки на ліцензію. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків
Української РСР не має права відмовити в ліцензії на товарообмінні
(бартерні) операції в разі, якщо сальдо балансу розрахунків
суб’єкта є позитивним. Ліцензія видається згідно з процедурою,
встановленою цією статтею.

В Українській РСР запроваджуються такі види експортних
(імпортних) ліцензій:

– відкрита (індивідуальна).

По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі
індивідуальних ліцензій згідно з цією статтею, причому загальний
обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен
перевищувати обсягу встановленої квоти. В Українській РСР
запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот
(контингентів):

– індивідуальні.

По кожному виду товару може встановлюватись лише один вид
квоти.

Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування
експорту (імпорту) приймається Верховною Радою Української РСР за
поданням Ради Міністрів Української РСР з визначенням списку
конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та
квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством
зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР.

Ліцензування операцій по переміщенню валютних коштів між
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій
та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним
банком України.

Забороняється одночасне встановлення до одних і тих же
товарів режиму ліцензування і квотування, режиму оподаткування
експорту (імпорту), за винятком випадків, передбачених цією
статтею, та режиму попередніх імпортних депозитів відповідно до
статті 19 цього Закону.

Інформація про перелік товарів та/або країн, що підпадають
під режим ліцензування і квотування, із зазначенням виду ліцензії
або квоти по кожному товару (або по кожній групі товарів) повинна
бути доведена до відома суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
не менш як за 60 днів до дати запровадження режиму ліцензування
(квотування) шляхом опублікування її в офіційних загальнодоступних
засобах інформації Української РСР, а також негайно доводитись до
відома органів державного митного контролю Української РСР.

Режим ліцензування і квотування експорту та імпорту набирає
чинності лише по закінченні 60 днів з моменту зазначеного
офіційного опублікування. При цьому до порядку опублікування
зазначеної інформації застосовуються правила статті 12 цього
Закону.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності, складених згідно з формою, яка
затверджується і публікується Міністерством зовнішньоекономічної
діяльності Української РСР.

Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити: номер
заявки, офіційне найменування суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності та номер свідоцтва учасника зовнішньоекономічної
діяльності, найменування та код товару (товарів), виготовлювач,
споживач товару, шифр та назву країни (країн), у яку (які) товар
експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії,
кількість або вартість товару (в разі квотування експорту та
імпорту і видачі відкритої індівідуальної ліцензії), митниця,
повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди,
валюта платежу, одиниця виміру товару, ціна товару, погодження,
ім’я керівника подавця, орган, який видав ліцензію, особливі
умови ліцензії.

В разі прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки
ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової особи, яка
видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк заявки, на
якому проставлено зазначені вище реквізити, є документом, що
засвідчує наявність ліцензії.

Наявність у подавця заявки контракту, який було укладено до
прийняття рішення про видачу ліцензії, не є підставою для її
видачі.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі
видається подавцю заявки не пізніш як у 30-денний строк з дня
реєстрації поданої заявки у спеціальному реєстрі протягом двох
робочих днів з дня її надходження. Рішення щодо заявки на ліцензію
реєструється у Державному реєстрі експортних та імпортних
ліцензій, зміст якого відкрито для суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності. Рішення про відмову у видачі ліцензії має бути
мотивованим і надсилається (видається) подавцю у письмовій формі.

В разі відсутності зареєстрованого рішення щодо заявки на
ліцензію у встановлений законом строк або в разі необгрунтованості
відмови у видачі ліцензії подавець заявки може звернутися за
захистом своїх прав до арбітражних або судових органів Української
РСР. За видачу ліцензії стягується державний збір, розмір якого
встановлюється Радою Міністрів Української РСР і який має
відповідати фактичним витратам держави на здійснення операцій по
видачі ліцензії.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР не
має права вимагати у подавця додаткової інформації, крім тієї, що
міститься у заявці.

В разі запровадження режиму квотування заявки на
індивідуальні ліцензії розглядаються Міністерством
зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР в порядку
їх надходження, який визначається згідно з датами їх реєстрації.

Якщо на момент надходження заявки встановлену квоту
вичерпано, приймання та реєстрація заявок не здійснюються. Про
факт вичерпання квоти має бути протягом семи робочих днів з
моменту її вичерпання офіційно повідомлено суб’єкту
зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку.

Копія ліцензії, яку одержав суб’єкт зовнішньоекономічної
діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою
для пропуску через митницю вантажів, які підпадають під режим
ліцензування та квотування.

Органи державного митного контролю Української РСР надсилають
протягом трьох робочих днів до Міністерства зовнішньоекономічних
зв’язків Української РСР повідомлення про проходження через митний
кордон товарів, що підлягають ліцензуванню і квотуванню.

В разі ліцензування переказу коштів в іноземній валюті з
метою інвестицій та надання (одержання) кредитів
банківсько-кредитні установи, які здійснюють операції щодо
переказу коштів, надсилають відповідну інформацію до Національного
банку України протягом трьох робочих днів.

Порядок видачі ліцензії в разі ліцензування операцій,
пов’язаних із переказом валютних коштів з метою інвестицій та
кредитування, визначається Національним банком України з
урахуванням процедури видачі ліцензій, встановленої цією статтею.
При цьому зазначений 60-денний строк між датою офіційного
повідомлення про запровадження режиму ліцензування та датою
набрання цим режимом чинності у разі ліцензування переказу
валютних коштів з метою інвестицій та кредитування не є
обов’язковим.

В Українській РСР забороняється:

Конкретний перелік товарів, що підпадають під дію цієї
статті, затверджується Верховною Радою Української РСР за поданням
Ради Міністрів Української РСР.

Контроль за виконанням вимог, що містяться в цій статті,
покладається на митні органи Української РСР та Міністерство
зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР.

Стаття 18. Порядок встановлення і використання технічних,
фармакологічних, санітарних, фітосанітарних,
ветеринарних та екологічних стандартів та вимог

На територію Української РСР дозволяється імпорт лише тих
товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними,
фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не
порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що
діють на території Української РСР.

До спеціальних імпортних процедур, що застосовуються в
Українській РСР, належать:

– режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки.

Державні закупки по імпорту комплексного устаткування або
масових партій інших товарів з використанням коштів Державного
валютного фонду Української РСР мають обов’язково провадитись з
використанням процедури міжнародних торгів.

Режим попередніх імпортних депозитів запроваджується
Національним банком України з метою регулювання платіжного балансу
Української РСР. При цьому Національний банк України встановлює
порядок здійснення операцій з попередніми імпортними депозитами та
відносний розмір сум депозитів у процентах до вартості договору
(контракту), який не може перевищувати 50 процентів.

Суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності, що відкрив
попередній імпортний депозит, відповідним банком видається довідка
встановленої форми, яка є підставою для пропуску товару через
митний кордон Української РСР та республік Союзу РСР. В разі
передачі товару іноземними суб’єктами господарської діяльності
через банківсько-кредитні установи Української РСР і відсутності
перетину товаром митного кордону Української РСР та республік
Союзу РСР зазначена в цьому пункті довідка є підставою для
проведення розрахунків з іноземним суб’єктом господарської
діяльності через банківсько-кредитні установи Української РСР або
для пропуску через митницю відповідної суми готівкою.

Стаття 20. Антимонопольні заходи у галузі
зовнішньоекономічної діяльності

Жоден з суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, за
винятком випадків, зазначених в цій статті, не має права на
монополію у зовнішньоекономічній діяльності. При цьому під
встановленням монополії розуміється досягнення будь-яким суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності або кількома суб’єктами цієї
діяльності, що належать одному власнику, частки у загальному
обсязі експорту (імпорту) певного товару Української РСР, яка
перевищує 50 процентів.

Виключно уповноваженими Українською РСР як державою
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватись
експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та
спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових
речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді
тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок,
спеціальних неядерних матеріалів та пов’язаних з ними послуг,
джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції,
технологій і послуг, які в даний час використовуються при
створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну
таємницю Української РСР, яка визначається законами Української
РСР; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння;
наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і
старовинних предметів з музейних фондів Української РСР.

Призначення уповноважених суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт, і
регулювання відповідних експортно-імпортних операцій належать до
компетенції Ради Міністрів Української РСР, яка має погоджувати
свої рішення з відповідними Комісіями Верховної Ради Української
РСР.

Встановлення у будь-якій формі державної монополії на експорт
та імпорт інших видів товарів, не зазначених у цій статті, не
дозволяється і може бути оскаржено у судовому або арбітражному
порядку. Будь-які організації, в тому числі державні, не мають
права здійснювати функції, що прямо чи побічно перешкоджають іншим
суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності вільно здійснювати таку
діяльність або в іншій формі, за винятком випадків, прямо
зазначених в цьому Законі.

Державні органи управління Української РСР та місцеві Ради
народних депутатів Української РСР мають право розміщувати, як
правило, на конкурсній основі державні замовлення на виробництво,
експорт і імпорт товарів серед суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності користуються
рівними правами і повинні нести рівні обов’язки з суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР в разі проведення
конкурсу на розміщення державного замовлення.

Стаття 22. Облік зовнішньоекономічних операцій, звітність
та ревізія (аудит) суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності ведуть
бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій,
а також статистичну звітність, яку надсилають органам Державної
статистики Української РСР.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності в галузі обліку і
звітності, а також комерційної таємниці керуються Законом
Української РСР “Про підприємства в Українській РСР” ( 887-12 ).

Для бухгалтерського обліку зовнішньоекономічних операцій
суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності користуються планом
рахунків та інструкцією про його використання, що діють на
території Української РСР, та відповідними змінами і доповненнями,
які відображають специфіку зовнішньоекономічної діяльності.

Державній податковій інспекції, крім річного фінансового
звіту, надається також інформація про суми сплачених податків на
імпорт та експорт – щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, що
слідує за звітним. Національному банку України (або за його
дорученням – банку для зовнішньоекономічної діяльності Української
РСР) надається інформація про суми по обов’язковому розподілу
частини виручки в іноземній валюті – чотири рази на рік, не
пізніше 15 числа місяця, що слідує за звітним періодом.

Забороняється вимагати подання статистичної звітності з
порушенням встановленого цим Законом порядку. Відомості, не
передбачені державною статистичною звітністю, суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності можуть бути подані на договірній
основі органам державного управління або правоохоронним органам на
їх вимогу у встановленому законами Української РСР порядку.

Ревізія (аудит) зовнішньоекономічної діяльності, відображеної
у річних фінансових звітах суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності, здійснюється уповноваженими на це незалежними
аудиторськими організаціями у відповідності до чинних нормативних
актів, які регулюють аудиторську діяльність на території
Української РСР.

Кожний суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на
одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї
діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці.
Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається
згідно із законами Української РСР.

Склад і обсяг комерційної таємниці визначаються згідно із
Законом Української РСР “Про підприємства в Українській РСР”.

Кожний суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на
своєчасне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших
нормативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що
регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються
зовнішньоекономічної діяльності. Державні органи, відомства та
установи, що видають нормативні акти, зобов’язані офіційно
публікувати їх у загальнодоступних засобах інформації Української
РСР, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх
офіційної публікації. Кожний суб’єкт зовнішньоекономічної
діяльності має право на безпосереднє одержання інформації від
державних органів, які на вимогу суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності зобов’язані на оплатній основі оперативно надавати їм
повні офіційні тексти нормативних актів.

Зведення фактичної інформації про зовнішньоекономічну
діяльність здійснює Державний комітет по статистиці (Держкомстат)
Української РСР на основі даних, що надсилаються в обов’язковому
порядку органами, які здійснюють державне регулювання
зовнішньоекономічної діяльності (фінансові органи, органи
державного митного контролю, Національний банк України та інші).

За результатами кожного року Держкомстат Української РСР
повинен складати і видавати статистичні відомості у внутрішніх та
у світових (зовнішньоторговельних) цінах про стан і структуру
зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР.

Міністерство фінансів Української РСР складає відомості про
стан і структуру зовнішньоторговельного і платіжного балансів,
розрахунковий баланс, баланс зовнішньої заборгованості та про
золотовалютні резерви Української РСР.

Держкомстат Української РСР, крім видання статистичних
збірників про зовнішньоекономічну діяльність, зобов’язаний
ознайомлювати суб’єктів цієї діяльності з інформацією, яка є в
його розпорядженні, відповідно до цієї статті.

На території Української РСР можуть запроваджуватись
спеціальні економічні зони різного типу. Статус та територія
зазначених зон встановлюються Верховною Радою Української РСР
згідно з законами Української РСР про спеціальні економічні зони
шляхом прийняття окремого закону Української РСР для кожної з
таких зон.

Українська РСР може укладати з державами, які мають спільні з
Українською РСР морські та/або сухопутні кордони, двосторонні
та/або багатосторонні договори, що встановлюють на основі
взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу
(прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають
пільгові умови для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР та суб’єктів господарської діяльності цих держав у
відносинах з ними.

Розділ IV
ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ ТА МІЖНАРОДНИМИ
МІЖУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Стаття 26. Економічні відносини Української РСР
з іншими державами

Економічні відносини Української РСР з іншими державами
регулюються відповідними міжнародними договорами та нормами
міжнародного права.

Українська РСР укладає, виконує і денонсує міжнародні
договори з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також
договори, які стосуються таких питань, відповідно до Конституції
(Основного Закону) Української РСР та законів Української РСР.

Правовий статус суб’єктів господарської діяльності інших
держав на території Української РСР визначається чинними законами
Української РСР та вищезазначеними договорами.

Стаття 27. Відносини Української РСР з міжнародними
міжурядовими економічними організаціями

Українська РСР самостійно набуває членства в міжнародних
міжурядових економічних організаціях, установчі акти яких не
суперечать цілям та принципам Конституції (Основного Закону)
Української РСР.

Українська РСР може вступити у відносини з міжнародними
міжурядовими економічними організаціями на основі відповідних
міжнародних договорів та/або установчих актів зазначених
організацій.

Розділ V
ЗАХИСТ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ
ТА ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ І
ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Стаття 28. Захист прав та законних інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР
за межами Української РСР

Українська РСР зобов’язана здійснювати захист прав та
законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
Української РСР за межами Української РСР згідно з нормами
міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням
зазначених суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності через
дипломатичні та консульські установи, державні торговельні
представництва, які представляють інтереси Української РСР.

Стаття 29. Заходи Української РСР у відповідь на
дискримінаційні та недружні дії іноземних
держав

Українська РСР має право вживати заходів у відповідь на
дискримінаційні та/або недружні дії з боку іноземних держав, які
обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності Української РСР. Зазначені заходи
у відповідь вживаються за рішенням Верховної Ради Української РСР
в обсязі, адекватному вищезазначеним дискримінаційним та/або
недружнім діям іноземної держави.

Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії
іноземних держав можуть передбачати застосування:

Забороняється реекспорт товарів, імпортованих за рахунок
Державного валютного фонду Української РСР та валютних фондів
місцевих Рад народних депутатів Української РСР.

Орган, який є розпорядником Державного валютного фонду
Української РСР або валютного фонду місцевої Ради народних
депутатів Української РСР, може дозволити реекспорт в разі
неможливості використання імпортного товару на території
Української РСР за його призначенням.

Стаття 31. Заходи проти недобросовісної конкуренції

Встановлення фактів здійснення демпінгу проводиться виключно
за рішенням судових або арбітражних органів Української РСР за
позовом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР
або Державного комітету по цінах Української РСР, або суб’єктів
господарської діяльності Української РСР. До суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб’єктів
господарської діяльності (іноземних контрагентів суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності), що проводять демпінг, за
рішенням судових або арбітражних органів Української РСР можуть
застосовуватись такі заходи:

У випадках недобросовісної конкуренції, зазначених в цій
статті, до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або їх
іноземних контрагентів за рішенням судових або арбітражних органів
Української РСР застосовуються санкції згідно з статтею 37 цього
Закону.

Українська РСР як держава і всі суб’єкти зовнішньоекономічної
діяльності та іноземні суб’єкти господарської діяльності несуть
відповідальність за порушення цього або пов’язаних з ним законів
Української РСР та/або своїх зобов’язань, які випливають з
договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених
законами Української РСР.

Українська РСР як держава не несе відповідальності за дії
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть
відповідальності за дії Української РСР як держави.

Якщо Українська РСР бере участь у зовнішньоекономічній
діяльності як суб’єкт такої діяльності згідно з статтею 3 цього
Закону, вона несе відповідальність на загальних та рівноправних
засадах з іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Всі справи та питання щодо визначення відповідальності, які
виникають при застосуванні цього та пов’язаних з ним законів
Української РСР, підсудні судовим та арбітражним органам
Української РСР. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та
іноземні суб’єкти господарської діяльності мають право на судовий
або арбітражний розгляд зазначених справ та питань.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим
та пов’язаними з ним законами Української РСР, можуть
застосовуватися такі види відповідальності:

Якщо порушення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності або
іноземними суб’єктами господарської діяльності цього або
пов’язаних з ним законів Української РСР призвели до виникнення
збитків, втрати вигоди та/або моральної шкоди у інших таких
суб’єктів або держави, суб’єкти, що порушили закон, несуть
матеріальну відповідальність у повному обсязі.

Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній
діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених
кримінальним законодавством Української РСР.

Стаття 34. Відповідальність Української РСР як держави

Українська РСР як держава несе майнову відповідальність у
повному обсязі перед суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та
іноземними суб’єктами господарської діяльності за всі свої дії, що
суперечать чинним законам Української РСР і спричиняють збитки
(прямі, побічні), моральну шкоду цим суб’єктам та призводять до
втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті,
які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не
передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки
(шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі
дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів
господарської діяльності.

Українська РСР як держава відповідає за дії, зазначені в цій
статті, всім своїм майном.

Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів
вважаються діями Української РСР як держави в цілому. Держава несе
за них відповідальність, як зазначено у цій статті.

Будь-який суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності або
іноземний суб’єкт господарської діяльності має право подати позов
до Української РСР як держави. Зазначені позови підсудні судам
Української РСР відповідно до статті 39 цього Закону.

Позов подається у загальному порядку, визначеному
цивільно-процесуальним законодавством Української РСР. Від імені
Української РСР як держави в процесі виступають державний орган
та/або службова особа, вказані у позові, та/або один з прокурорів
Української РСР.

Українська РСР як держава має право на регресне відшкодування
своїх збитків, що виникли у результаті задоволення зазначеного
позову з боку державних органів та/або службових осіб за рахунок
їх майна (відповідно балансового або власного).

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть
відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37
цього Закону, іншими законами Української РСР та/або
зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Порядок притягнення до відповідальності, здійснення
відповідальності та звільнення від відповідальності визначається
процесуальними законами Української РСР.

Порядок притягнення до цивільно-правової відповідальності,
здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може
визначатися зовнішньоекономічними договорами (контрактами), якщо
це не суперечить чинним законам Української РСР.

Спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності у
процесі такої діяльності можуть розглядатися судовими або
арбітражними органами Української РСР, іншими органами вирішення
спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним
законам Української РСР або передбачено міжнародними угодами
Української РСР.

– в органах суду Української РСР, якщо одна із сторін у
справі – фізична особа та/або держава;

– в арбітражних судах, якщо сторонами у справі виступають
юридичні особи.

Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій
Української РСР при застосуванні цього Закону, вирішуються у
погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.

Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК
м. Київ, 16 квітня 1991 року
N 959-XII