Резолюція 1803 (XVII) Генеральної Асамблеї ООН “Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами” (14 грудня 1962 року)
неофіційний переклад за допомогою https://translate.google.com.ua/?hl=uk&sl=ru&tl=uk&op=translate
джерело: https://zakononline.com.ua/documents/show/140501___140501
Генеральна Асамблея,
посилаючись на свої Резолюції 523 (VI) від 12 січня 1952 року та 626 (VII) від 21 грудня 1952 року,
враховуючи Резолюцію 1314 (XIII) від 12 грудня 1958 року, якою Генеральна Асамблея створила Комісію з невід’ємного суверенітету над природними ресурсами та доручила їй проведення повного обстеження положення, що існує щодо невід’ємного суверенітету над природними багатствами та ресурсами , у разі потреби, рекомендацій з метою його зміцнення, і в якій вона ухвалила також, що при проведенні цього повного обстеження положення, що існує щодо невід’ємного суверенітету народів та націй над їх природними багатствами та ресурсами, повинні належним чином враховуватися права та обов’язки держав відповідно міжнародного права та необхідності стимулювання міжнародного співробітництва в економічному розвитку країн, що розвиваються,
враховуючи Резолюцію 1515 (XV) від 15 грудня 1960 року, в якій вона рекомендувала, щоб поважалося суверенне право кожної держави розпоряджатися своїми багатствами та природними ресурсами,
беручи до уваги, що всі заходи щодо цього повинні ґрунтуватися на визнанні невід’ємного права всіх держав вільно розпоряджатися своїми природними багатствами та ресурсами відповідно до своїх національних інтересів та на повазі економічної незалежності держав,
беручи до уваги, що ніщо в пункті 4 цієї Резолюції жодною мірою не впливає на позицію держав-членів Організації щодо будь-якого аспекту питання про права та обов’язки держав та урядів, які є правонаступниками щодо майна, набутого до досягнення повного суверенітету колишніми країнами-колоніями. ,
наголошуючи, що питання про правонаступництво держав та урядів розглядається у порядку першочерговості Комісією міжнародного права,
беручи до уваги, що бажано заохочувати міжнародне співробітництво з метою економічного розвитку країн, що розвиваються, і що економічні та фінансові угоди між розвиненими країнами, що розвиваються, повинні бути засновані на принципах рівності і права народів і націй на самовизначення,
беручи до уваги, що надання економічної та технічної допомоги, позики та іноземні інвестиції, що збільшуються, не повинні супроводжуватися умовами, що суперечать інтересам держав, що користуються ними.
беручи до уваги переваги, що випливають з обміну технічними та науковими відомостями, що може сприяти розвитку та використанню таких багатств та ресурсів, та важливу роль, яку Організація Об’єднаних Націй та інші міжнародні організації покликані відігравати у зв’язку з цим,
надаючи особливого значення питанню заохочення економічного розвитку країн та забезпечення їх економічної незалежності,
зазначаючи, що здійснення та зміцнення невід’ємного суверенітету держав над їх природними багатствами та ресурсами зміцнюють їхню економічну незалежність,
вважаючи бажаним подальший розгляд Організацією Об’єднаних Націй питання про невід’ємний суверенітет над природними ресурсами в дусі міжнародного співробітництва в галузі економічного розвитку, особливо розвитку країн, що розвиваються,
I
заявляє, що:
- Право народів та націй на невід’ємний суверенітет над їх природними багатствами та ресурсами має здійснюватися на користь їхнього національного розвитку та добробуту населення відповідних держав.
- Розвідка та експлуатація таких ресурсів та розпорядження ними, так само як і ввезення необхідного для цих цілей іноземного капіталу, повинні проводитися відповідно до правил та умов, які народи та нації за своїм вільно прийнятим рішенням вважають необхідними або бажаними для вирішення, обмеження або заборони таких видів діяльності.
- У разі надання дозволу використання ввезеного капіталу та доходів із цього капіталу регулюється умовами цього дозволу, чинними національними законами та міжнародним правом. Отримані прибутки повинні у всіх випадках розподілятися у вільно узгодженій пропорції між інвесторами та державою, в якій виробляються інвестиції, причому повинні вживатися належних заходів для того, щоб суверенітет цієї держави над її природними багатствами та ресурсами ні в якому разі не порушувався.
- Націоналізація, експропріація або реквізиція повинні ґрунтуватися на міркуваннях чи мотивах суспільної користі, безпеки чи національних інтересів, які визнаються більш важливими, ніж суто особисті чи приватні інтереси як громадян, так і іноземців. У цих випадках власнику сплачується відповідна компенсація відповідно до правил, що діють у державі, яка вживає цих заходів для здійснення свого суверенітету, та відповідно до міжнародного права. У всіх випадках, коли питання про компенсацію викликає суперечку, використовуються всі можливості вирішення їх у національних судових інстанціях держави, яка вживає цих заходів. Однак, за згодою заінтересованих суверенних держав та інших заінтересованих сторін, суперечка має бути врегульована в арбітражному порядку або міжнародним судовим рішенням.
- Вільному та корисному здійсненню суверенітету народів та націй над їх природними ресурсами має сприяти взаємна повага держав, що ґрунтується на суверенній рівності.
- Міжнародне співробітництво з метою економічного розвитку країн, що розвиваються, чи то у вигляді державних або приватних капіталовкладень, обміну товарами та послугами, технічної допомоги або обміну науковими даними, повинно сприяти незалежному національному розвитку цих країн і ґрунтуватися на повазі їх суверенітету над їхніми природними багатствами та ресурсами.
- Порушення права народів та націй на суверенітет над їхніми природними багатствами та ресурсами суперечить духу та принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй ( 995_010 ) та перешкоджає розвитку міжнародного співробітництва та підтримці миру.
- Угоди про іноземні інвестиції, вільно укладені суверенними державами або між суверенними державами, повинні сумлінно дотримуватися; держави та міжнародні організації повинні суворо та сумлінно дотримуватися суверенітету народів та націй над їхніми природними багатствами та ресурсами відповідно до Статуту та принципів, викладених у цій Резолюції.
II
Вітає рішення Комісії міжнародного права прискорити свою роботу з кодифікації норм, що належать до відповідальності держав для розгляду Генеральною Асамблеєю.
III
Пропонує Генеральному секретарю продовжувати вивчення різних аспектів невід’ємного суверенітету над природними ресурсами, з урахуванням бажання держав-членів Організації Об’єднаних Націй забезпечити захист своїх суверенних прав, заохочуючи водночас міжнародне співробітництво в галузі економічного розвитку, та подати доповіді Економічному та Соціальному, по можливості на її вісімнадцятій сесії.
Резолюцію прийнято 14.12.1962 на 1194-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.